А ви готові бути променем світла, коли довкола влада темряви?

Впродовж двох днів тернополяни мали шанс подивитися на сцені місцевого театру «Владу темряви» Льва Толстого. Це дипломна робота студентів Тернопільського Національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка – факультет мистецтв, кафедра театрального мистецтва (група СМ-53).  Режисер та постановник, художній керівник курсу, народний артист України, професор В’ячеслав Хім’як.

Мої враження? Якби мені сказали подивитись вдруге – нізащо.  То погано це чи добре? Скоріше – добре. Молоді актори настільки правдиво увійшли кожний у свою роль… що я стала свідком, як одна вельми поважна особа нашого міста потягнулась за пігулкою…

 В основі твору реальна кримінальна справа, про яку Толстому розповів у свій час знайомий служитель Феміди. Плюс – правдиве висвітлення життя російського села. Всі події крутяться довкола такого собі простого хлопця Микити (актор – Леон Жук), який найнявся працювати на господарстві у заможного односельчанина Петра (Василь Пазій). За досить короткий час він одночасно «встигає» заподіяти багато невідворотної біди: стати коханцем дружини господаря Онисії (Юлія Сушко, Юлія Небесна), обдурити сироту Марину (Тетяна Палига), взяти участь у вбивстві хазяїна і заволодіти його статками, таємно зраджувати із падчеркою Акуліною (Наталія Кубишин), виконувати «забаганки» матері Матрьони (Мар’яна Гураль, Оксана Яцишин), які суперечать загальнолюдським моральним цінностям. Одна з них найжахливіша – вбити і захоронити у підвалі власне новонароджене дитя від Акуліни. І все це дикунство в останній дії відбувається на тлі… весілля: Акуліну тим часом намагаються хутенько видати заміж за іншого (Наречений – Роман Фестрига), щоб замести сліди.

Вистава не дає розслабитися ні на мить: упродовж всього дійства глядачі перебувають у психо-емоційній  напрузі: образи, зрада, лайка, гнів, пиятика, вбивства, смерть, приниження людської гідності і честі… До речі, відчуття при цьому двоїсті. Здавалось би, мали виникати якісь співпереживання чи співчуття до окремих сценічних героїв… Можливо, років десять тому воно так і було б. Але не сьогодні, коли у країні війна. Асоціації були приблизно такими, перефразовуючи відомого поета: «Здесь русский дух, здесь москалями пахнет». Чужа, абсолютно чужа ментальність. Усвідомлюючи це, врапт відчуваєш всередині себе стихійне обурення: «Ніколи ми не могли бути братами, абсурд, маячня».

І все ж. Єдиний, хто викликає співчуття, це батько Микити Аким (Олег Совин). Чому? Бо живе з Богом. Все з Ним звіряє, всі віддає у Його руки. Наївний і богобоязкий. Ідеал християнина. «Луч свєта в тьомном царствє». Проповідує добро і любов. І це при тому, що настільки затурканий життям – не може й двох слів зв’язати докупи. Але попри це захоплено і радісно сприймає привселюдне покаяння сина Микити, коли той зізнається у вбивстві власної дитини та інших злочинах. І як тут не згадати Євангельський рядок: «Але тепер ваша година і влада темряви» (від Луки, 22, 53). Тож питання до кожного: а ви готові бути «променем світла», коли довкола влада темряви?