На стінах фото, на столі у вітальні стоїть сервіз для чаю. Є кімната, де рояль чекає на свого славетного господаря. А є кімната у який звучить його голос – Володимир співає “Червону руту не шукай вечорами…”
Втрата, яку зазнала українська культура з загибеллю Володимира Івасюка – безмежна. Саме 24 квітня 1979 року він вийшов з львівської квартири, де проживав з мамою – для того, щоби завершити свій шлях 22 травня на Личаківському цвинтарі
Перегляньте також:
- Мотиваційні фрази що рятують військових на полі бою
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
Працівники музею і відвідувачи ковтають сльози. Рани не загоїлись. Досі документи, що пов’язані зі смерттю композитора та поета не повернуті в Україну. За себе говорять історичні свідчення – проводжати поета в останній путь було заборонено. Студентам обіцяли виключення з інститутів, працівникам – звільнення з роботи. Але проводжати Володимира прийшли 55 тисяч людей…
Володимир Івасюк прожив всього 30 років. Професійний медик, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі та на скрипці. Пісні у його виконанні і зараз зворушують серця.
Видатний українець – один із творців української естрадної музики. За своє яскраве, але коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів.
Івасюк був і неординарним художником. Писав пісні, ніби полотна живописні.
Заснули мальви коло хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне,
Мати не засне, –
Жде вона мене.
О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла…
Меморіальний музей Володимира Івасюка у Чернівцях не минайте, шукайте, адже там частинка душі українського народу.
