Тернопільський священик Євген Заплетнюк про найголовніше в стосунках чоловіка та жінки

Жінка, як тінь – ти за нею, а вона від тебе. Ти від неї, а вона за тобою. Якщо чоловік жінку любить, то й лиха буде доброю. Так кажуть у народі про стосунки чоловіка і жінки. Про вічну тему любові розмірковує протоієрей, кандидат богословських наук Євген Заплетнюк.

– Що головне в стосунках чоловіка і жінки?

– Насправді, це дуже непросте та двозначне питання. Із одного боку, в стосунках чоловіка та жінки, а тим більше – чоловіка та дружини, дрібниць узагалі не буває. Там кожна деталь важлива, бо в певних обставинах може відіграти свою критичну чи негативну роль. А з іншого, навпаки – якщо немає розуміння фундаментальних і глибоких речей, здатних об’єднувати, то виконання тисяч і сотень дрібниць все одно, по великому рахунку, нічого не дасть для зміцнення стосунків. Тому, краще скажу так. Для кожної пари головне в стосунках щось своє.

Краще я зупиню нашу увагу на речах більш тонких. Ви напевне теж чули, а може навіть і самі колись вживали, вислів: «не зійшлися характерами». Люди, які про це говорять, найчастіше мають на увазі те, що стосунки двох людей переживають кризу саме тому, що в силу певних особистих характеристик, їхня природа сильніша за почуття та можливість будувати здорові відносини. Партнери, немов два твердих камінця, не можуть підлаштуватися під потреби один одного, заради спільної мети. А тому, маючи такий чудовий аргумент, вирішують розлучитися чи розійтися. Так ось.

Головна істина стосунків двох людей полягає в тому, що люди – це не камінці, які не можуть один до одного припасуватися. Кожен із нас – це шматок глини в руках самих себе та обставин, які нас оточують. Тому, говорити фразу «не зійшлись характерами» це те саме, що сказати: «мій егоїзм для мене багато важливіший за бажання бути з тобою». Хіба схожість характерів є передумовою доброго спільного майбутнього? Ні, звичайно. Ми не знаємо, як саме народжується та зростає в нашому серці любов, бо це щось із сфери метафізики, а не лише дія дофаміну та серотоніну. Однак, у мене також немає жодних сумнівів у тому, що любов – це насамперед вольовий акт, свідома праця чи завдання, яке ставить людина перед собою.

Очевидно, що люди можуть кохати один одного та щасливо жити разом маючи як однакові, так і цілком різні вподобання та внутрішні риси. Те, що називають «характером» можна змінювати, бо вже за визначенням людський характер це динамічне зібрання наших певних рис. Динамічне. Наш характер постійно змінюється під впливом зовнішніх чи внутрішніх обставин. Отже, якщо людина хоче будувати стосунки, вона зрештою змушена буде позбавлятися власного самолюбства, змушена буде позбавлятися чогось для себе цінного та звичного. Любов, хоча й велике щастя та задоволення, але в силу нашої гріховності це ще й певна жертва. Той хто любить – дивиться на іншу людину очима Бога, який готовий йти на жертви й навіть Голгофу, заради об’єкта своєї любові. Однак, такі жертви повинні бути розумними та здоровими, а не перетворюватися у чергову пристрасть і залежність.

– Часто пишете і говорите про залежні стосунки. Чому?

– Тому, що, як показує практика, більшість із нас цілковито відмовляються приймати здорові стосунки. Нам не цікаво «просто» спокійно жити та любити. Більшість людей навмисне шукають для себе екстремальних переживань. Надмір інформації про стосунки тисне на нас звідусіль переконанням, що сила нашої любові до партнера пропорційна до кількості страждань, які ми відчуваємо. Чим більше мучишся, тим сильнішою, начебто, і є любов до партнера. Звичайно, що це не відповідає дійсності. Любов, та й власне, повноцінні, здорові почуття повинні вимірюватися не рівнем страждань, а рівнем щастям, яке вони нам приносять. Оця наша любовна аддикція, як її називають психологи, не тільки не є любов’ю, а навпаки – є її повною протилежністю. По-суті, антиподом любові є не ненависть, а саме любовна залежність.

Коли ми перебуваємо в стані любовної залежності, то ми любимо не людину, а паразитуємо на ній чи на її рисах. Ми віддзеркалюємо свій егоїзм та власні пороки знову на самих себе, використовуючи іншу людину. Апогеєм такої залежності можуть стати взаємозалежні стосунки, при яких обидва партнери не можуть вижити один без одного, хоча при цьому в дійсності люблять тільки самі себе, а іншого використовують, як засіб для власного самоствердження. Вимірювати любов стражданнями це воістину якась сатанинська віра. Любов, а зрештою й сам шлюб – це взаємний обмін щастям. Однак, подарувати іншому щастя може тільки той, хто сам його має. А тому, ще раз нагадаю принцип здорових стосунків: «мені добре з тобою, але й добре без тебе». Залежні люди навіть не уявляють, як це можна почувати себе добре, не висячи в когось на шиї, не пишучи віршів і не стрибаючи з мосту, коли тебе хтось покине. Психічно здорові, стабільні, впевнені в собі та щасливі люди не тільки не мають потреби шукати такий різновид залежностей, але й усіляко уникають їх, лише випадково зустрівшись.

– Зараз змістилися традиційні ролі чоловіка й  дружини. Сьогодні жінка може отримувати більшу зарплату, мати 3 вищі освіти… Ви вважаєте це нормальним? Чи все ж таки чоловік має бути «вищим»? Яку функцію тепер виконує чоловік? (Раніше: опора, захист..) І – функція жінки…

–  Так, дійсно. Говорячи про стосунки чоловіка та дружини, не в останню чергу треба згадати, що одним із «секретів» успіху родини є її прийняття нею законів здорової церковної ієрархії. Апостол Павло писав, що Христос є глава Церкви так само, як чоловік є главою своєї дружини. У цьому принципі закладено фундамент повноцінних стосунків. Сьогодні феміністичний рух всіляко намагається порушити ці підвалини, переконуючи всіх, що жінки не тільки нічим не нижчі за чоловіків, але й у багатьох аспектах переважають нас. Для всіх, хто розділяє такий погляд хотілося сказати наступне.

Церква з величезною гідністю та повагою ставиться до жінок, а прикладом Богородиці стверджує, що жінка не тільки не є “певним різновидом недосконалого чи недорозвинутого чоловіка”, але навпаки: саме жінка власним подвигом, при сприянні Божої благодаті, досягла стану, який став вищим за стан «Херувимів і Серафимів». Ні до кого з чоловіків, окрім Спасителя, ми не молимося словами «спаси нас», а тільки до Пресвятої Богородиці. До всіх інших святих ми просимо посередництва перед Богом: “Святий (ім’я) моли Бога за нас». Тому, стверджувати, що Церква хоч якось принижує жінок це повне невігластво, чи навіть – безумство.

Наявність певної ієрархії це не приниження, а дар Божий. Господь Бог, Який створив цей світ і нас у ньому, не просто дав нам буття, але й не полишаючи нас Своїм промислом, всіляко об’являв нам правила та принципи, за якими створений Ним світ функціонує. Звичайно, ми можемо назвати обмеженнями своїх прав наявність правил дорожнього руху чи існування кримінального кодексу. Однак, очевидно, що зафіксовані обмеження мають метою допомогти нам і захистити нас, зробити наше життя безпечним і максимально комфортним.  Що ж стосується ієрархії, при якій чоловік є главою дружини, то тут слід звернути увагу на кілька важливих зауваг.

По-перше, ієрархія стосується винятково законної подружньої пари, вінчаних чоловіка та дружини, а не просто всіх чоловіків над усіма жінками. А по-друге, принцип «чоловік голова дружини» діє тільки тоді, коли «чоловіку голова Христос». Ставлячи чоловікам приклад справжнього главенства, апостол Павло показує, як чоловікам потрібно любити  своїх дружин – «так, як Христос полюбив Церкву». А, як Христос полюбив свою Церкву? Він помер заради Неї, себто, за кожного з нас, її членів. Ось, що означає це главенство.

Фемінізм сьогодні – це доволі суперечливе явище, в якому багато більше власних комплексів і лукавства, ніж боротьби за справедливість.  А відповідаючи на питання прямо скажу.  Справа не в тому, хто ким працює, і хто скільки заробляє. Якщо пару все задовольняє, то нехай собі живуть щасливо. Однак, треба чітко розуміти, що велика різниця між соціальним статусом чи посадою членів подружжі є додатковим фактором, який здатен нищити стосунки зсередини. Директор повинен одружуватися на директрисі, а сторож на сторожисі.

Справа не тільки в тому, як називається та чи інша професія, але в тому, що говорячи про певний фах, ми неминуче зустрічаємося з певним інтелектуальним, моральним, культурним чи всіма іншими рівнями його носіїв. Всі професії важливі та потрібні. Однак, треба розуміти, що між певними заняттями лежить ціла прірва, а саме професія є одним із тих факторів, що вливають на становлення нашого характеру. Саме тому, досвідчені духівники не радять вступати в шлюб людям, які ігнорують певні речі, зокрема – розвиток кар’єри кожного з подружньої пари чи зміну стилю життя, зумовленого народженням дітей. Про це треба думати наперед і відповідно готуватися.

Коли дружба – це початок стосунків, то закоханість – це початок любові.

– Любов і кохання. Що це? У чому їхня різниця?

– Давайте відійдемо від традиційного в таких випадках словоблуддя та скажемо, що «любов» і «кохання» – це синоніми. Однак, словом «кохання» описують саме ставлення до певної особи, а любов’ю можуть описувати почуття абсолютного прийняття не тільки людей, але й речей та явищ. Особисто я б рекомендував розділяти між собою дружбу, закоханість та любов. Всі ці речі мають одну природу, але різняться між собою степеню власної інтенсивності, при якій дружба це перший серйозний рівень стосунків і взаємопроникнення, а любов чи кохання – останній, найвищий. Зрештою,  слово «кохання» має більш емоційний відтінок, у той час, коли любов – це більш глибокий та фундаментальний феномен. Коли дружба – це початок стосунків, то закоханість – це початок любові. Звичайно, не всяка закоханість переросте в любов. Однак, кожна любов починається з закоханості. Справжня любов це наслідок багаторічного спільного життя, коли люди дійсно, досягнувши особистої зрілості, змогли полюбити іншого саме зрілими почуттями, а не порожніми емоціями. Любов це не тільки емоція.

– Ідеальна пара – це…

– Ідеальна пара – це та пара, у якої вироблені здорові стосунки, що приносять кожному з партнерів щастя і радість. Неважливо, наскільки ці люди  бідні чи багаті. Неважливо, скільки в них дітей – шістнадцять чи одне. Неважливо, скільки люди мають дипломів і сертифікатів про освіту. Якщо вони знайшли одне одного, вранці кожному з них подобається прокидатися в одному ліжку, а ввечері після роботи кожен спішить додому, щоб побачитися знову – це ідеальна пара. Упродовж дня вони телефонують один одному, щоб дізнатися про самопочуття один одного, а ввечері не сидять у планшетах і смартфонах, кожен у своїй кімнаті.  А ще, вони намагаються турбуватися один про одного, з радістю готуючи сніданки чи роблячи масаж один одному, без нарікання та суперечок «чия черга сьогодні». Люди сповнені щастя не можуть його втримати  собі, та хочуть ділитися з тими, хто поруч.

– Що таке самотність? (Фізична, духовна?)

– Самотність – це внутрішній стан людини, при якому людина сама себе не приймає. Самотній людині нудно самій від себе, вже вона прокинулася вранці. З перших хвилин нового дня вона не знає куди себе подіти. При цьому, звичайно, немає ніякого значення, скільки людей її ззовні оточують. Всі ці речі закладаються в нас глибоко в дитинстві. Подивіться на маленьких дітей. Хтось із них може спокійно себе зайняти, граючись весь день в одній кімнаті. А хтось навпаки – не може відпустити маму в туалет, не б’ючись при цьому в істериках. Вся наша самотність і самодостатність у дорослому віці – родом із дитинства. Тому, людям, які надто страждають від неприйняття себе, я категорично раджу звертатися за професійною допомогою до психолога чи психотерапевта. Людина, яка не відчуває себе повноцінною, ніколи не зможе побудувати здорових стосунків, бо ці стосунки завжди є наслідком взаємообміну з партнером. А той, хто не любить сам себе, може тільки паразитувати на іншій людині, бо немає що їй дати.

– Кохання – це емоції, почуття. Чи можуть емоції бути завжди на одному рівні? Може нервова система не здатна витримати постійне захоплення кимсь? Тому люди наближаються і віддаляються…

– Так, звичайно. Саме тому закоханість швидко зникає. Оскільки любов із погляду психології це дійсно емоція, а емоції залежать від зовнішніх обставин, дуже легко прийти до висновку, що любов у цьому сенсі, як виявляється, зовсім не вічна. Це повинно не стільки лякати нас, але отверезити та робити реалістами.

Давайте згадаємо про те, що Церква вчить якраз про іншу грань любові. Устами своїх отців і великих подвижників Церква навчає нас про те, що любов це не тільки емоції, але й риса благочестя – («благодетель» слов’янською мовою). Ми саме з цього почали розмову. Любов – це наше вольове рішення. Чим більш внутрішньо стабільна особистість, тим більше вона прогнозована в стосунках із іншими людьми. Вона чудово знає свої добрі сторони та вади, а також добре розуміє, що сама може помилятися в стосунках. Тому така людина не вважає наявність певних конфліктів і суперечок із партнером причиною до розлучення. Навпаки. З перших днів шлюбу такі люди не живуть в рожевих окулярах, але попереджені про небезпеки обидва, готуються разом їх долати.

– Нині модно говорити, що любов живе лише три роки.  Чи це правда?

– Свої чіткі часові рамки має закоханість. Вчені кажуть, що це щастя триває близько двох років – а якщо точніше – 17 місяців. Людина, яка пережила пік ейфорії та любовних емоцій, із часом все одно повертається до свого нормального стану. А в ньому, виявляється, що партнер не правильно витискає зубну пасту, не миє чашку одразу після того, як вип’є кави. А коли він ще й кидає шкарпетки по хаті, не правильно користується унітазом і, о горе, не ставить паралельно однин до одного власне взуття, то вже час говорити про те, що «не зійшлись характерами».  Справжня любов, яка народжується після багатьох років спільного життя, і є результатом свідомої праці обох зрілих людей, має онтологічний вимір, і не закінчується навіть нашою смертю. Біда лиш у тому, що рідко яка пара прагне побудувати настільки здорові та правильні стосунки. Звичайно, в теорії всі ми бажаємо, щоб наш шлюб був вінчаний  на небесах, але в реальному житті дивимося на неправильно вичавлену зубною пастою, чи, що багато жахливіше, не закручену кришечку і все: кінець любові.

– Що говорить про те, що любов уже минула? Навіть те, що пара ще не здогадується про це…

– Не думаю, що пара може не здогадуватися, що любові в ній уже немає. Принаймні, хтось один про це точно знає першим. До певного часу про це не говорять відкрито. Все ж, це дуже добре відчувається по характеру стосунків. Коли минає дух любові, поступово але дуже впевнено зникають і справи любові. Людям вже не цікаво робити щось один для одного, вони вже не зважають на почуття іншого, не цікавляться нічим, що стосується партнера. Коротше кажучи, настає повна протилежність «медовому місяцю» – настають «тернові місяці», а то й тернові роки. У це складно повірити, але мільйони пар по всьому світу нічого не змінюють у власних зіпсованих стосунках і потьмянілих почуттях, але продовжують мучитися, виявляючи неймовірний і незрозумілий приклад мазохізму. Логічно або рятувати стосунки, або завершити їх назавжди.

– Як закохати в себе жінку? Як закохати в себе чоловіка?

– До речі, природа людини така, що її не можна насильно закохати.  Дуже часто кажучи, що між двома людьми «подіяла хімія», люди справді мають рацію. Коли ведемо мову про справжні почуття, а не стосунки за вигодою, то слід відверто сказати, що в той момент ми обираємо собі  партнера несвідомо, і на це впливають безліч факторів, які ми контролювати ніяк не можемо. В той момент діють непідконтрольні нам реакції тіла та душі. Звичайно, можна на якийсь час стати актором, і вести себе так, щоб це справляло багато більше враження на обранця. Однак, треба бути реалістом і розуміти, що обов’язково настане такий момент, коли весь макіяж треба буде з себе змити та постати перед людиною без жодних масок.  Для невпевненої та закомплексованої людини це буде ще більша катастрофа, ніж перша.

– Як змінюються чоловіки, коли їх люблять і навпаки – недолюблюють або перестають любити?

– Здається, всі люди, незалежно від статі, ведуть себе в таких ситуаціях приблизно однаково. Любов це велика сила, неймовірна енергія, здатна вести людину по життю, давати їй натхнення та стимули до існування та праці. Любов необхідна кожному з нас для того, щоб ми залишалися нормальними у всіх сенсах. Звичайно, коли нас хтось любить, то це стається не лише тому, що ми хороші, а тому, що хорошими є  ті люди, які нас люблять. Однак, усвідомлення факту, що ми комусь справді небайдужі – це величезний ресурс для людини. Зрештою й навпаки – людей, яких хтось покинув це може смертельно ранити. То ж, зовсім не випадково в таких ситуаціях говорять про «розбите серце». Нас дійсно ранить кожен розрив серйозних стосунків, а такі речі як розлучення – неймовірний стрес для організму, за своєю силою часто аналогічний до прожиття смерті когось із родичів або близьких. Тому, не варто кепкувати над своїм зажуреним товаришем, якого покинула дівчина. Цілком ймовірно, в нього в душі відбуваються неймовірні речі, а пережиті страждання саме зараз повністю заступили бажання жити далі. До речі, у людей із нестабільною психікою, особливо підлітків, подібний досвід  є однією з основних причин самогубств.

– Яка поведінка і сигнали доводять чоловікові, що жінка його кохає?

– Тут можна говорити багато, навівши цілий список послуг і зручностей, які закохана жінка, дружина готова запропонувати своєму чоловіку. Однак, все-таки я б волів зупинитися на основному. Закохана, любляча жінка ніколи не буде сперечатися на тему главенства в родині, а з величезним задоволенням дасть можливість своєму чоловіку проявляти ініціативу та брати відповідальність на все те, що відбувається в стосунках між ними, та й узагалі в сім’ї. Безперечно, озлобленим і холодним жінкам, які не люблять свого чоловіка, але перебувають із ним у взаємозалежних стосунках, питання главенства принципове та ніколи не буде сходити з «повістки дня». Воно постійно буде вилазити якщо не прямо, то завуальовано, натяками, образами чи прямими докорами. Тому, спробуймо бути більш уважними до своїх партнерів, усвідомлюючи пряму залежність атмосфери, яка існує в стосунках від психічного стану наших партнерів. Всі ці речі надзвичайно тісно між собою пов’язані. Ми можемо говорити, що дружина нас не любить, і тому ми її дратуємо, а можемо бути чесні і визнати протилежне: ми її дратуємо, а тому вона нас перестала любити.

І підсумовуючи нашу розмову, хотілося б побажати всім нам справжньої, щирої та нелицемірної любові, здатної не лише пересувати гори та ходити по воді, але й здатної витерпіти випробування неправильно вичавленою зубною пастою та розкинутими по кімнаті шкарпетками. Любов не шукають і не купляють. Любов’ю діляться…

Спілкувалася Наталія Лазука

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram