Кілька років тому о. Микола Сус, настоятель церкви Святої Трійці у селі Дзвинячка, дав обітницю Богові й собі, що вишиє до храму всі стації Хресної дороги. Нині вишиті ікони із зображенням страстей Христових велично постали в церкві, і вірні моляться до них під час вечірніх відправ Хресної дороги. Церква у Дзвинячці, що на Борщівщині, стала єдиною в Україні, яка може похвалитися таким унікальним дарунком настоятеля.
Перегляньте також:
- Чорна звістка для Тернополя: загинув боєць Віталій Бабій
- “На щиті” додому на Тернопільщину повертається захисник Дмитро Самосюк
110 тисяч хрестиків на одній іконі!
Отець Микола Сус пригадує, з чого все почалося. Якось у Львові у магазині «Благовіст» він побачив картини всіх стацій Хресної дороги. Загорівся бажанням їх купити. Але з’ясувалося, що грошей на таку покупку він не має. Наступного разу все ж таки повернувся у Львів і придбав їх. Спочатку думав змайструвати для них рамки і повісити на стінах у церкві. Але потім з’явилось бажання вишити копії цих картин. Хай це займе кілька років, проте залишиться унікальним подарунком для храму і парафіян. Отець Микола Сус — творча особистість, і цей потяг до творчості переважив і тут.
Вишиті ікони стацій вартували о. Миколі п’ять років недоспаних ночей. Удень часу не мав, тож доводилося працювати вночі. Отець Микола каже, що таке заняття було йому до душі: вишиття заспокоювало від денних турбот, і він навіть забув про хворе серце. Хоча робота забирала багато уваги, потребувала точності. На кожній іконі — 110 тисяч повних хрестиків! А ще треба було не помилитись із кольором та дотримуватись вимог графічного нанесення вишивки. Спочатку, каже, починав вишивати дрібні деталі, потім — персонажів стації, і в самому кінці — обличчя Ісуса.
— Хресна дорога Ісуса Христа — це і моя символічна хресна дорога, яку пройшов за цих п’ять років, вишиваючи всі стації. Спочатку вишивати було важко — я наносив на полотно малюнок із куплених образів, підбирав гладь, мудрував із підбором кольорів, — ділиться зі мною о. Микола. — Але якось зустрів чоловіка, який розповів мені, що для каплички у Мельниці-Подільській він вишив ікону Матері Божої на основі комп’ютерної програми, яка дозволяє схематично перенести зображення у хрестики. Впевнений, що Бог послав мені цю людину, і я дізнався про речі, про які досі не чув. Попросив його зробити таке і з моїми картинами. І вже незабаром я мав відбитки по схемах і кольорах, що значно полегшувало мою працю. Люблю працювати вночі, тоді спокій, тиша дають якийсь легкий політ думкам, тоді хочеться творити. Четверту стацію довелось пороти і перешивати. Ще на одній стації я вишивав небо, а там було кілька відтінків блакитно-синього. Вранці встав, подивився при денному світлі, а воно зовсім на хмари не схоже: неправильно колір підібрав. Теж довелось переробити.
Нині всі ікони «Хресної дороги» виставлені у церкві біля престолу, ними милуються і жителі села, і гості. Отець Микола замовив для них красиві рамки і підставки, а ще написав до кожної стації свою історію, яку віднайшов у різних джерелах.
Уроки духовної терапії і зцілення важкохворих
Парафіяни церкви села Дзвинячки гордяться своїм душпастирем. Так збіглося, що коли я готувала цей матеріал, то у своїй електронній пошті віднайшла лист від вдячних вчителів і учнів місцевої школи. Отця Миколу вони називають «душпастирем, посланим із небес». А ще завдячують йому за уроки духовної терапії для учнів школи, які він проводить у ці дні Великого посту перед вишитими іконами «Хресної дороги». Його розповіді й пояснення до кожної стації є унікальними, адже написані абсолютно по-новому. Отець Микола перегорнув стоси світської літератури, щоб детально розповісти людям про кожного персонажа, зображеного на тій чи іншій стації. Наприклад, усі ми знаємо про хустинку Вероніки, якою вона обтирала лице Ісуса. А ким була ця жінка? Відповідь священик знайшов у романі шведської письменниці. Вероніка була нянькою імператора Тиберія, який хворів на проказу. Саме ця хустка з відбитком обличчя Ісуса і вилікувала його.
А ось на одній із стацій зображений молодий юнак, який б’є ногою Ісуса. Цей хлопець колись запитував Христа, що робити, аби отримати життя вічне. Спаситель відповів, що треба жити за заповідями й не грішити, а ще порадив продати все майно і піти з ним. Юнак був з багатої сім’ї і, звісно, не захотів позбуватися своїх статків. Це саме йому Ісус адресував слова: «Легше верблюдові увійти у вушко голки, ніж багатому у царство небесне». І ось на Голгофі цей юнак бере участь у бичуванні Спасителя, кидаючи йому слова: «Де б я був сьогодні разом з тобою, якби тебе послухав? Мене б розіп’яли, як і тебе!» Через деякий час Рим був ущент спалений, загинув і той юнак.
Отець Микола каже, що діти позитивно сприймають написані ним тексти до кожної стації. Ці заняття він називає уроками духовної терапії, які відкривають досі незвідані істини. Для дітей настоятель храму переповідає історії своїми словами, а ось під час відправи Хресної дороги ввечері читає їх повністю. Величності дійству додає церковний хор, який своїм співом завершує молитву до кожної ікони стації.
Нещодавно вишита «Хресна дорога» побувала на відправі у селі Дністровому, а також покажуть її у Вільхівцях, де о. Микола має парафію.
Дуже приємно спостерігати, як сприймають такий подарунок настоятеля парафіяни. Вони з подивом і гордістю прикладаються до образів, знаючи, що то справа рук їхнього улюбленого душпастиря. Багато приїздить і чужих людей, аби на власні очі побачити витвір сільського пароха. І справді, ця унікальна «Хресна дорога» прикрасила храм і додала йому величі.
Отець Микола вірить, що сила молитви робить дива. У церкві Вільхівців він знайшов трьохсотрічний требник з молитвами, написаний старослов’янською мовою. Це дуже цінна знахідка, адже там були маловідомі молитви. Сьогодні о. Микола відчитує людей, які мають певні потреби у житті, важкохворих, одержимих, пригнічених. І стається диво — люди одужують. Каже, коли читає молитву, відчуває, що коїться з людиною. Буває, що треба і по кілька разів повторювати молитву. Ще жодного разу ні в кого копійки не взяв за це. Адже безкорисливим має бути той, хто наділений даром Божим.
Я бачила, як світлішає обличчя о. Миколи, коли він розповідає про свою роботу, церкву, парафіян і заняття вишивкою. Це обличчя щасливої людини, яка усього себе віддала служінню Богові і людям. Проживши важке життя, повне випробувань, він не зламався, у всьому покладався на милість Божу, і вона була йому дарована за всі терпіння. Так склалося, що комуністи покарали його засланням до цього села, яке тоді мало назву Комунарівка. Але доля розпорядилася так, що стало воно рідним домом на все життя для о. Миколи. Місцеві полюбили його за щире серце й відданість Богові.
