Для Євгена Удіна все почалось із казок про Чугайстра, які збирав батько Володі Івасюка (Фото)

Сказати про Євгена Тимофійовича про те, що він заслужений художник України та член спілки художників України – це дуже мало сказати. Адже сьогодні є багато «заслужених» митців сучасного пензля. Насправді Євген Удін – це Всесвіт почуттів, образів, міст, країн, материків, планет і, якщо хочете — галактик разом узятих. Доля була до нього прихильна від самого початку: народився у Донецьку, дитинство і юність минуло у Чернівцях. (Це місто, до речі,  мені особисто нагадує  акварель. Воно багатолике. Тут завжди вживаються разом українці, росіяни, євреї, поляки, угорці, чехи, молдавани тощо). Художню освіту пан Євген студіював у Львові. Все життя живе і працює у Тернополі. Так захопився у свій час дипломною роботою  («Путівник Тернопільщини»), що назавжди залишився у цьому хай невеличкому але вже тоді європейському місті, яке  було і є для нього прихистком, домашнім вогнищем після далеких мандрів: Канада, Болгарія, Італія, Польща, Балтія, Казахстан… Цей перелік можна продовжувати і продовжувати. Мистецькі роботи Удіна знають у вищезгаданих країнах. Але реальне пізнавання географії світу, а через неї – його оточуючої енергетики в усіх її проявах та іпостасях – це буде згодом…

   Малому  Євгенкові пощастило як нікому серед його ровесників, бо перше пізнання і усвідомлення довколишнього світу і себе в ньому він спізнав в особливий спосіб: через дивовижні казки, які збирав їхній сусід серед гуцулів і потім друкував  у місцевій газеті. Мама купувала газету і щоразу читала якусь нову казку. Найбільше хлопчині запам’яталась  казка про Чугайстра. Дитяча уява вже тоді в його особі малювала  добрий дух карпатських лісів. Тіло Чугайстра було безмежним, бо зароджувалось в глибинах і нетрях  смерекових і букових пралісів, а руки цього казкового героя  брали початок з блискучих і ніжних плес глибоких озер. Знаєте, хто був тим загадковим збирачем казок Буковини?  Не хто інший, як сам Михайло Григорович Івасюк, викладач української мови та літератури Чернівецького університету, він же батько ще не відомого на той час майбутнього композитора Володі Івасюка. Яке це щастя, що ці люди  зустрілись у певний проміжок свого земного життя і були не просто добрими сусідами, а ще й добрими друзями.

Знаєте, коли зерно потрапляє в добротний грунт, то воно згодом дає гарний урожай. Так і тут. У душі малого Євгена саме тоді посіялись «зерна» майбутнього художника. А одна  зернинка була особлива і не така як усі – казкарська. Бо велику частку свого таланту майбутній художник віддасть саме оформленню дитячих книг – українських народних казок.

Як Удін купував у старого гуцула  книжку із… своїми малюнками  

Головою художньої екзаменаційної комісії під час захисту дипломної роботи був відомий на всю Україну Василь Касіян. Вже від однієї думки про це – всередині все завмирало. Не вірилось! Після успішного захисту  Євгену запропонували оформити книгу казок Івана Франка у львівському видавництві «Каменярі». Після цього Михайло Григорович Івасюк, побачивши юного художника, полегшено зітхнув і сказав: «А тепер пропоную тобі оформити книжку «Казки Буковини». Народжувались буковинські казки в ужгородському видавництві «Карпати». Цією книжкою Євген перейнявся буквально на клітинному рівні. Він також помандрував карпатськими хуторами в пошуках «деталей» до майбутньої книжки. Чугайстер, наприклад, у казкових оповідях полюбляв сидіти на ослінчику. Щоб намалювати ослінчик, треба було достеменно знати, як він виглядає. Карпатський ослінчик – це три смерекових патичка з перекладиною. А ще ж Чугайстер не розлучався зі своєю флеярою (сопілкою)! Карпати надихали і сприяли творчості юнака. Здавалось, вся природа перейнялася Євгеновими задумами – книга вийшла на славу і отримала престижну премію. А одного разу на знаменитому косівському базарі побачив доброго старого гуцула, який поміж всілякого дріб’язкового краму продавав…книжку «Казки Буковини». Книжка була засмальцьована, пошарпана і протерта в багатьох місцях. Серце в грудях хлопця аж стрепенулось від несподіванки! Така рідна й знайома до болю обкладинка! Ну ніяк не сподівався її зустріти тут таки на базарчику. «Продає, бо, мабуть,  не потрібна?» –  аж в грудях похололо від неприємної думки. «І так дешево!» – дядько просив рубля. Оце так! А собівартість книжки була трохи більшою. Тоді обережно запитав про це у гуцула і почув відповідь: «Колись її читали онуки, але вони вже повиростали, старих на хуторі –  жменька, ті теж перечитали. Вивіз оце сюдички, в долину, мо’ ще хто захоче почитати. І дешево продаю, щоб могли купити й читати»  – радістю стрепенувся й наповнився вже не молодий газда. Хлопець від почутого ладен був обійняти діда, але посоромився проявити перед невідомою людиною свої істинні почуття, якими враз наповнилася й пройнялася молода та завзята душа. Сьогодні ця старенька й потріпана часом та літами книжечка займає найпочесніше місце на книжковій полиці у Євгена

Тимофійовича вдома. І найдорожче та найцінніше – у його серці.

Вже тоді знаменитий косівський базар відособився від  нав’язливих і обридлих ідей соцреалізму і жив своїм особливим, трепетним і самобутнім життям.

Незабутня зустріч із Параджановим

Великий вплив на світогляд і становлення майбутнього митця справила зустріч і знайомство з головним художником фільму «Тіні забутих предків», який тоді знімався у Карпатах, Георгієм Якутовичем. Незабутні

враження на все життя залишилися від зустрічей з режисером Параджановим, котрий, щоб пройнятися серцем і душею цього краю, інколи перевдягався в гуцульський одяг і йшов у народ. Одного разу Євген був свідком, як Параджанов на базарі торгувався з якоюсь бабусею за коралі. Не тому, що хотів зекономити. Ні. Він був великим актором і його, насамперед, цікавили не гроші, а сам процес спілкування з простими людьми. Поторгуватись – це був лише привід. Він запам’ятовував не тільки їхню міміку, жести, репліки, а й одяг, довкілля, все, що впадало в око під час розмови-гри. Так по краплинці творився неперевершений диво-фільм…

У творчому доробку Євгена Тимофійовича понад 120 художньо оформлених видань! Все, що малює цей Майстер, він пропускає через себе, втілюючись в образ, тому й виходять вони живі й правдиві. Незалежно чи це світ дорослих, чи світ дітей, чи світ природи. «Як мало хто, він уміє вжитися у світ письменника і візуально відтворити те, що живе в структурі книги лише у словесних образах. З великим успіхом проілюстрував він книги таких відомих Майстрів слова як Тарас Шевченко, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Івасюк, Василь Скуратівський, Богдан Мельничук, Борис Хижняк» –ділиться своїми враженнями письменник, член міжнародного ПЕН-клубу Петро Сорока.  

Окрім того, пан Євген цікавий співрозмовник. Накопичені знання і досвід щедро дарує молодим колегам студентам, майбутнім художникам. Не просто було йому погодитись піти на викладацьку роботу, адже жодного дня він не може без малювання. Ризикнув. Довший час працював на кафедрі  інституту мистецтв  при педагогічному університеті  імені В. Гнатюка. Має студентів у Кременецькому гуманітарно-педагогічному інституті ім. Тараса Шевченка. .

Наразі Євген Тимофійович щиро ділиться набутим досвідом із підростаючим поколінням. Сьогодні  довкола  нього об’єдналися молоді художники та художники- початківці. «Удін і К.» активні учасники виїзних пленерів.  Розповідаючи про секрети своєї «творчої кухні», Євген Тимофійович на прикладах ілюстрацій до казки «Про півника і котика», між іншим наголосив: «Будь-яка казка у своїй серцевині має нести добро. Малюючи негативного героя, який уособлює зло (на прикладі лисиці), треба прагнути все одно показати його хоч на якийсь відсоток  добрим, щоб дитина, яка розглядатиме ті малюнки, не злякалась, а повірила в те, що добро завжди перемагає зло». Розповідаючи про Удіна-казкаря, навіть не обмовилася про його графіку. Але це окрема тема для розмови. Адже цього художника здебільшого знають як графіка, а мистецьке поле його діяльності безмежне. Згадалося. Євген Удін ілюстрував  мою першу книжку «Пригоди маленького люстерка». Було це у 1995 році минулого століття. Час летить невблаганно.

 Фото: Валентина Семеняк

 Фото: Валентина Семеняк

 Фото: Валентина Семеняк

 Фото: Валентина Семеняк

 Фото: Валентина Семеняк

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram