«Заробітчанське щастя» Неоніли Крем’янчанки нарешті у Тернополі

Тернопільська письменниця, авторка відомої книги «Рабів до Раю не пускають» Неоніла Крем’янчанка , презентує свою нову книгу «Заробітчанське щастя». Книгу надрукувало місцеве видавництво «Терно-граф».  “Заробітчанське щастя”, – каже письменниця, – це повість про українських жінок, які, ризикуючи життям і здоров’ям, здійснюють великий материнський подвиг заради кращого життя своїх дітей, не втрачаючи честі та гідності.     «Цю повість присвячую усім моїм сестрам-заробітчанкам, яких доля розкидала по далеких світах – Італії, Греції, Португалії, Іспанії, Америці».  – Написала у своїй посвяті авторка і на оптимістично-піднесеній ноті завершила побажанням: « Хай щастить вам, мужні та ніжні берегині  роду українського! Хай легкою буде ваша праця, швидким і щасливим повернення додому!».

 Книга читається легко й на одному диханні. Цьому сприяє легке й невимушене, майстерно карбоване письмо пані Неоніли. Воно асоціюється з течією прозорої гірської річки, яка не має на своєму шляху жодних перепон, образно кажучи – словесних викрутасів. На відміну від деяких новоспечених писак із їхнім авангардним штукарством, яке тільки й того, що «знеструмлює» душу і серце. Стиль письменниці (який, до речі, вже впізнаваний – авт.) вирізняється поміж усіх інших авторів. А що вже казати за барви і колорит мови! Головна героїня Софія викликає стовідсоткову довіру і співчуття. Це «зібраний» образ, адже у ньому можна впізнати того чи іншого з багатьох  знайомих  або родичів,  які поїхали в різний час у пошуках «заробітчанського щастя» за кордон. Поневіряння Софії у пошуках роботи, чисельні її фізичні та психологічні перенапруження, стреси… Набагато менше у тексті світлих миттєвостей, але вони є. Вони непомітно вкраплені і не лише пронизують, а й підсилюють полотно загального тексту. І це надзвичайно важлива «родзинка».  От хоча б ця розповідь. Маючи один вихідний – неділю, Софія велосипедом добирається за багато кілометрів до того місця, де є українська церква. Для цього їй доводиться рано вставати, щоб встигати на недільну Літургію. І потім так само долати нелегку дорогу назад, добираючись практично виснаженою до місця свого наймитування. На всіх життєвих шляхах  і перехрестях цю мужню жінку супроводжує молитва і тверда віра в Бога. За будь-яких обставин. Саме це й рятує її повсякчас, здавалося б, із найнебезпечніших ситуацій. І ще одна суттєва деталь. Особливо для тих, хто жодного разу не був в Італії. Авторка так майстерно виписує живописну природу цієї країни, архітектуру низки відомих міст, традиції і культуру італійців, що після прочитання не покидає дивне відчуття: як ніби сам там жив і бачив все на власні очі. Але нічого дивного, адже пані Неонілі довелось самій там попрацювати, через те такий правдивий і щирий образ виписаної нею героїні Софії, яка в одному з монологів зізнається: «Прекрасний краю, ти – рай для туристів, а для заробітчан можеш бути і чарівним порятунком, і пеклом у житті! Залежно від того, яке людина має щастя».

Тішить оптимістичне завершення книги: головна героїня повертається до рідного Тернополя, у якому не була п’ять років. Повертається у Новорічну ніч, до нової квартири, яка придбана за «італійські» гроші. Всі знову щасливі, бо всі знову разом. Так у повісті, а в реальному житті, на жаль, все далеко не так. Дуже добре, що авторка завершила книгу саме на такій позитивній ноті: це вселяє надію, що все у нас з вами, в нашій «хаті» (за Андреєм Шептицьким – авт.) – буде добре. А інакше й бути не може.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram