Сьогодні минає 25 років, як до США було відправлено на відпочинок 124 сиріт із Тернопільської області, частина з яких згодом залишилася у прийомних американських сім’ях, – розповідає НОВА Тернопільська газета.
Вражаюча історія українських сиріт свого часу набула міжнародного скандалу. В Україні ставили під сумнів законність усиновлення 56 дітей, звинувачували чиновників, які організували цю поїздку, роками тривали суди, але сироти так і залишилися в американських родинах. Нещодавно у місті Кеноша, що в американському штаті Вісконсин, відбулася зустріч колишніх сиріт із нашого краю. Ініціював дружню імпрезу колишній сирота, котрий теж певний час жив у США, а нині — тернополянин, голова благодійного фонду «Майбутнє сиріт» Андрій Назаренко.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Емоційні спогади, старі світлини, вирізки публікацій із газет — усе це повернуло колишніх українських сиріт у далекий 1992 рік. На зустріч прийшли дев’ять екс-вихованців інтернатів Тернопільщини зі своїми рідними, зокрема, були й прийомні батьки. Андрій Назаренко за два десятиліття вибудував «сирітський місток» між Україною та США, допомігши багатьом учасникам цього скандального проекту відшукати своїх рідних на Батьківщині.
— Під час поїздок до Америки я завжди зустрічаюся з кількома друзями, цього разу надіслав запрошення усім колишнім сиротам, з якими підтримую спілкування. На жаль, не усі змогли бути присутніми, адже тоді були новорічні свята, а тому на серпень плануємо ще одну зустріч, сподіваюся, тоді побачимось з усіма, — зазначив голова благодійного фонду «Майбутнє сиріт» Андрій Назаренко. — Колишня сирота Анна Дяків замовила зал ресторану, який спеціально прикрасили в українському стилі. Присутні зізналися, що надзвичайно хвилювалися напередодні зустрічі, адже дехто із них вперше побачив друзів із свого нелегкого дитинства. Вони, звісно, всім серцем сумують за Україною, але за тривалий час вже осіли на американській землі — одружилися, народили дітей, працюють. Наслухавшись розповідей про життя сиріт в Україні, вважають себе щасливчиками долі, адже попри все вони потрапили в сім’ї, де їх полюбили і де їм відкрили шлях у майбутнє. Зустріч затягнулася до пізньої ночі, роз’їхалися до домівках сповнені радістю.
Фотографії, коли сиріт вивозили в США у 1992 році.
Андрій Назаренко, перебуваючи в США, відвідав і свою прийомну сім’ю. Хоча його названим батькам так і не вдалося свого часу оформити документи на його усиновлення, однак вони донині підтримують теплі стосунки. У подружжя є дорослі син та донька, онуки, які теж визнають Андрія за рідного.
— Мій американський брат Девід працює в поліції, сестра Джесіка зробила нам жартівливі фотографії на дільниці та біля поліцейського авто, я навмисне виклав їх у Facebook, аби спантеличити друзів, нібито в мене пригоди з поліцією США, — усміхається Андрій Назаренко. — Відвідини американських друзів — незабутні! Історична подія, що сталася 28 січня 1992 року, коли сироти із Тернопільщини вилетіли до Америки, з одного боку — розкидала нас між двома континентами, а з іншого — назавжди об’єднала. Нас відправляли за кордон із доброю метою — щоб ми відпочили і пожили певний час у родинах, адже на початку 90-их в інтернатах були жахливі умови. Поїздку для нас організувала лютеранська церква. До США тоді відправили 30 дітей із Коропецької школи-інтернату, решта — з дитячого будинку, що на проспекті Степана Бандери, та дітей із неблагополучних сімей. Їхали на три-чотири місяці, а дехто залишився назавжди… Прийомні батьки під час зустрічі розповідали, що вони щиро хотіли усиновити дітей, а їм натомість почали закидати різні підозри. Щоразу до американських сімей навідувалися спецслужби, перевіряли дітей, вимагали медичні довідки, чи у них, бува, не вирізані органи… Коли ж колишні сироти пішли у самостійне життя, багато хто взявся шукати рідних в Україні. Зокрема, семеро із них змогли відновити родинні стосунки, приїжджали на Батьківщину. У подальшому будемо допомагати й іншим колишнім сиротам, яких доля закинула до США, розшукувати їхніх рідних, бо бачимо наскільки це підтримує їх у житті.
