Відома тернопільська модель Анастасія Шеремета упродовж двох місяців викладала у «Школі краси» в китайському місті Сучжоу. Про свої пригоди у «Піднебесній», культуру та стиль життя у цій країні Анастасія розповіла «НОВІЙ…», – пише Файне місто.
– Анастасіє, як ти потрапила до Китаю?
Перегляньте також:
- Як потрапити в екіпаж танка “Leopard”
- Керівник будівельної компанії «Креатор-Буд» Ігор Гуда взяв участь у Західноукраїнському бізнес-форумі
– Якось директор агентства моделей «Інтермоделс» Світлана Ліхтіна сказала мені, що шукають людину, яка зможе написати програму для «Школи краси» та поїхати викладати англійською мовою до Китаю. Я вирішила спробувати, пройшла співбесіду, і ось я уже вдруге викладаю у «Школі краси» в місті Сучжоу.
– Що тебе там найбільше вразило?
– У Сучжоу небагато іноземців, тим паче – європейців, а тому мене завжди з цікавістю розглядали, але в цьому місті люди виховані, на відміну від Шанхая, де просто виймали телефони і нахабно фотографували. Це дивує, адже в Шанхаї багато іноземців, а вони ще досі так реагують на європейських дівчат. А загалом до України ставляться добре, вважають наших жінок дуже красивими.
– У Сучжоу заможно живуть?
– Рівень життя в Китаї залежить від міста. У Сучжоу багато освічених людей, відповідно, зарплати високі, прирівняні до шанхайських, тому люди живуть заможно. Щодо цін, то в інтернеті є багато дешевих товарів за доступними цінами, а от в торгових центрах ціни високі, зазвичай моделі одягу азійського стилю. Цікаво, що в мешканців Сучжоу освіта на першому місці, діти справді дуже розумні, у них весь час розписаний на навчання та додаткові заняття – балетом, сучасними танцями, музикою, мистецтвом, займаються навіть під час канікул. У Китаї не прийнято витрачати свій час на незрозумілі розваги, лише на самовдосконалення, що не може не захоплювати. Щодо виховання, то китайці, на жаль, дуже невиховані – голосно розмовляють між собою в громадських місцях, нахабні, неохайні, “чавкають”, коли їдять, та й взагалі їжу розкидають по цілому столу, плюють… На щастя, в такому оточенні мені доводилось бувати лише при якихось переїздах. Що мені сподобалося в цій країні? Ну, будиночки в китайському стилі дуже красиві, народна медицина, церемонія чаювання.
– Китайська кухня доволі специфічна. Як звикала?
– Спочатку було цікаво скуштувати їхньої їжі, але вона для мене була загострою, тому зазвичай я їла рис, овочі та рибу, приготовані на парі, особливо мені подобається гарбуз. Цікаво, що перед початком трапези китайці п’ють теплу негазовану воду, навіть якщо на вулиці плюс 32. Воду скрізь подають безкоштовно в будь-якому ресторані. Рис у китайців на сніданок, обід та вечерю, на гарнір – кілька різновидів овочів, м’ясо чи риба і все приправлене гострим соусом. Звичайно, можна просити негостру їжу, але, як на мене, вона все одно буде гостра. В більшості ресторанів меню написане лише китайською мовою та ще й без малюнків, тому самому важко замовити.
Супермаркетів багато, але продукти неякісні, овочі та фрукти вирощені на хімікатах, тому деякі китайці дуже обережно ставляться до покупки і перед тим, як щось придбати, розглядають овочі зі всіх боків. Вважаються хорошими японські продукти, я зазвичай скуповувалася в японських супермаркетах. Самі ж супермаркети дуже гарні, в них все естетично і апетитно виглядає, вони люблять різні подарункові коробочки, фруктові чи солодкі композиції.
– Побутує думка, що китайські речі – шерпотреб…
– Все дуже відносно. Я працюю в дорогому і багатому місті, де $100 (600 юань) в магазині це “копійки”… Одяг недешевий, здебільшого неякісний, відомі марки — «підробки», навіть у великих торгових центрах. Але якщо знати місця, то можна знайти дуже якісні речі, дешеві речі замовляють через інтернет. Я була приємно здивована цінами на косметику у duty free, але розчарувалася, коли зрозуміла, що це підробка. Ціни були трішки нижчими, ніж у нас… Тому додому привожу японську і корейську косметику, чай і різноманітні китайські солодощі.
– Які курйози з тобою траплялися в Китаї?
– Запам’яталися мені два випадки. Якось я запитала англійською одного китайця, як користуватися їхнім терміналом для жетонів, а він мені дав декілька юанів, бо подумав, що я прошу гроші… Його дружина знала англійську, ми посміялися і вона допомогла мені. І ще одного разу на екскурсії китаєць тримав телефон високо і я зрозуміла, що він мене фотографує. Я зробила вигляд, що мені це не подобається. Тоді він вдав, що шукає щось в інтернеті. А потім натиснув клавішу, щоб зробити фото, і спалах мені блиснув в обличчя. Люди, які були поруч, чекали на мою реакцію, його дружина розчервонілася, а я засміялася і всі навкруги видихнули й також почали сміятися.
– Чи хотіла б зостатися жити в Китаї?
– Приїжджати на деякий час — так, а от жити – ні. Мені подобається Україна.
