103-річна знахарка втекла від війни, щоб знову зцілювати людей

Залишити зону АТО бабусі допомогли волонтери, які за 10 хвилин зібрали довгожительку в далеку дорогу. “Де хочете жити, бабуся?” – запитали рятувальники. “Везіть додому!” – прошепотіла Уляна Дмитрівна.

Майбутнє бачить в картинках

Останні 6 років Уляна Кошова прожила в Первомайську Луганської області, куди стареньку забрали рідні. Бойові дії на сході бабусю зовсім не здивували. Коли вона перестала бачити, в голові почали виникати картинки-передбачення.

– Задовго до Майдану у мене перед очима стояли кадри, де натовпи народу йдуть один на одного стінкою, – розповідає довгожителька. – Я просила доньку записати мої образи. Так хто ж тоді думав, що в Україні може початися нова війна?

Другу світову колгоспниця Уляна Кошова пам’ятає дуже добре: як чоловіка вбили у перший місяць війни, як з донькою жили при німцях і як їй вдалося уникнути розстрілу.

– І батько, і мати у мене були знахарями, але прийом людей не вели: хіба що односельцям могли підказати, як корову вилікувати або рану загоїти, – розповідає бабуся. – Я силу в своїх руках відчула вже в солідному віці. Варто мені провести рукою по тілу людини, можу сказати, який орган треба лікувати.

Часто рецепти зцілення Уляна Дмитрівна “знаходила” уві сні. Згадує, як-то вона на пасовище отримала сильний забій грудей, вдарившись об залізний штир. Думала, не виживе. І тут у сні чоловічий голос порадив їй мазати опухлу залозу козячим молоком. Через пару днів набряк почав проходити.

У 1980-х роках біля будинку Уляни Дмитрівни (село Левошки Полтавської області) завжди було людно: хто привозив дітей позбавити від заїкання, хто просив допомогти поставити на ноги інваліда. Навіть з онкозахворюваннями зверталися. Плати за прийом Кошова не призначала, люди привозили в знак подяки продукти.

Єдина дочка довгожительки Олександра теж пішла по стопах мами, тільки в традиційній медицині. У Луганській області мала свій стоматологічний кабінет, а ось онук закінчив курси екстрасенсів. Від вірної загибелі цього літа їх врятували харківські волонтери, які вивозили жінок як раз під час обстрілу Первомайського заводу.

– На збори дали 10 хвилин, за цей час тільки маму встигла вивести. Які там речі?! Паспорта та 200 гривень заначки були з собою, – каже 82-річна донька Олександра Федорівна. – Але в рідному селі нас чекало чергове розчарування. Будинок, в якому мама прожила 97 років, перетворився в руїну. Добре, що вона його не бачила з-за проблем із зором. Могла б і не пережити…

Переселенок прихистили родичі і допомогли купити старенький будиночок у селі Подозерка, недалеко від рідного хутора Уляни Кошової. Сусіди за два дні знесли в порожній будинок всі необхідні речі, посуд. Одягли бабусь з ніг до голови, та ще гусей подарували і двох чорних котів, щоб хоч якась живність по дворі гуляла.

Секрет довголіття – у праці

103-й день народження, 12 листопада, Уляна Кошова відсвяткувала вже на Полтавщині. Правда, застілля ніякого не було через відсутність… столу.

– У чому ваш секрет довголіття? – допитувалися чиновники з районної адміністрації, які приїхали привітати довгожительку.

– Напевно, у праці. Все життя пропрацювала у колгоспі, курси тракториста закінчила. Сама вспахивала гектар землі городу і доглядала за садом, – розповідає тихим голосом іменинниця. – А ще дуже люблю людей. Як я можу відмовити у допомозі, якщо у людини щось болить?

Ось і зараз, коли в окрузі дізналися, що Уляна Дмитрівна повернулася, натовпи людей просяться до неї на прийом. Їх погодилася приймати дочка, а довгожителька уважно слухає пацієнтів і допомагає порадою. Поки  були в гостях у іменинниці, до неї приїхало три сім’ї – з Диканьки, Опішні та сусіднього села.

Донька Кошової все ще мріє повернутися в Первомайськ. А ось Уляна Дмитрівна, мабуть, не дуже цього бажає. Адже тут вона ходить по рідній землі, скаржиться тільки, що не може вже милуватися красотами Полтавщини. А ще іменинниця мріє відродити біля покинутої садиби батьківський сад і запрошує скуштувати фрукти з нього на своє 105-річчя.