Щороку в грудні в офісі святого Миколая навіть уночі не гасне світло. У відділі логістики ангели розробляють маршрути, за якими в ніч на 19 грудня доставлятимуть дітям подарунки. І це, скажу вам, неабияка праця, бо маршрути не тільки сухопутні, а й повітряні, морські, крізь час, простір і навіть сни…
У відділі спірних ситуацій ціла команда ангеликів вирішує, чи отримають свої подарунки бешкетники, ябеди, розбишаки, брехуни, лінтюхи тощо. Поведінку кожної такої дитини обговорює колегія ангелів-суддів. Якщо, наприклад, якийсь хлопчик порушує на уроці дисципліну, але має добре серце, насипає щодня пташкам у годівнички насіння, то ангелики пробачать йому пустощі. Вони розуміють, що вдача цього хлопчика з віком зміниться, і що краще бути бешкетником із добрим серцем, ніж чемним і злим.
Перегляньте також:
А скільки буває таких дітей, котрі обманюють дорослих, аби не видати таємниць своїх товаришів! Або скільки є хлопчиків, котрі смикають за коси дівчаток, які їм подобаються. Ангелики зазвичай пробачають їм це, бо знають, що малі діти ще не вміють правильно проявляти свої почуття…
А ще до цього відділу часто зазирає власною персоною сам святий Миколай. Бо він дуже переживає, аби котрась дитинка, боронь Боже, не залишилася без дарунка тільки через те, що її поведінку неправильно потрактували у відділі спірних ситуацій.
Іще один важливий відділ, де цілодобово кипить у грудні робота, — це відділ листів. Там ангелики розбирають дитячі почерки, розглядають малюнки. Там вони сортують послання в окремі скриньки з назвами країн. А в спеціальній книзі мрій записують побажання чемних діток і адреси, за якими вони мешкають. Зазвичай діти не пишуть на листах до Миколая своїх адрес, тому їх занотовують, забираючи послання з підвіконь, ангелики-кур’єри з поштового відділу. Аби в ніч на 19 грудня всі отримали свої подарунки.
Мушу сказати, що відділ листів — найвеселіший відділ, адже звідти часто долинає ангельський сміх. Сміються ангели щиро й доброзичливо з помилок у листах від найменших діток, із різних подарунків-вигадок, із кумедних історій, що їх переповідають Миколаю маленькі люди.
І водночас відділ листів — найсумніший відділ, адже бувають у листах і зовсім недитячі мрії та розповіді. Як от від хлопчика, котрий мешкає з бабусею, поки батьки за кордоном. Він не просить у Миколая нічого матеріального, бо йому все купують тато з мамою. Хлопчик лише хоче, аби його бабуся не хворіла і жила вічно…
Дуже тішаться ангелики, коли дітки в листах не хочуть для себе нічого, а натомість просять Миколая не забути про сиріт, виконати всі їхні прохання і кожній дитині-сироті подарувати маму й тата або хоча б когось одного…
* * *
Якось пізно ввечері вже трохи втомлені ангелики мовчки розбирали пошту. Раптом один із них спитав:
— Хто знає, що таке АТО?
— Адміністративно-територіальна одиниця, — відповів серйозний ангел із бірюзовими крильцями. — Це може бути село, місто, область, район… Вона мусить мати назву. Дивися уважніше.
— Ато — місто в Японії, — виймаючи з мішка чергову порцію листів, мовив ангел із рожевим німбом.
— Думаю, ні те, ні друге, — сказав той, котрий запитував. — Ось послухайте: «Привіт, Миколаю. Я — Світланка. Мені 7 років. Не неси мені нічого, а зроби так, щоби мій татко повернувся з АТО. Йому там дуже зле: він мерзне в полі під землею, в нього стріляють вороги. Він уже був поранений, але повернувся в АТО, бо каже, що мусить мене захищати. Поверни мені татка, Миколаю, і я стану найчемнішою дівчинкою в світі».
У відділі запанувала тиша. Ангелик із синіми очима розвів руками:
— І куди я маю записати це прохання?
— Стривай, друже, — мовив його колега з пишними жовтими крильцями. — Ходімо спершу до Миколая: спитаємо, що з цим робити. Думаю, тато дівчинки на війні. Забрати його звідтам буде непросто. Це ж не відрядження якесь…
— Зачекайте, друзі, — спинив жовтокрилого ангелик у блакитним нарукавниках. — Слухайте: «Не неси мені, Миколаю, нічого. Краще зроби так, щоби Дмитриків татко повернувся з війни живим і здоровим». Цей лист теж з України…
— І в мене вчора було три схожих листи. Я їх відклав, аби потім з’ясувати, про що там ідеться, — додав іще один ангелик, розшукуючи в паперових завалах на столі потрібні листи. — Тільки мої адресанти просять повернути їх до рідних домівок, до рідних шкіл, які розбомбили вороги в зоні того самого АТО.
* * *
…У кабінеті святого Миколая озвався телефон. Секретар повідомив, що прийшли ангели. Кажуть, у терміновій і дуже важливій справі. Миколай завжди радо приймав усіх, але такий був порядок: спершу секретар мав повідомити його, хто і з чим прийшов.
— Ви, мабуть, перший рік працюєте у відділі листів, — мовив святий Миколай, вислухавши ангеликів із барвистими крильцями. — Де працювали раніше?
— На фабриці іграшок, — відповів блакитнокрилий.
— У відділі логістики, — сказав жовтокрилий.
— Нас щороку переводять із відділу у відділ, щоби ми всього навчилися, — почав виправдовуватися рожевокрилий ангелик.
Так, я знаю… І ви знайте, що вже третій рік в Україні війна, — сумно сказав святий Миколай. — Багато дітей уже втратили свої домівки, своє здоров’я, друзів, своїх батьків. Ми допомагаємо їм чим можемо, але зло, яке навалилося на Україну, настільки потужне, що нам потрібен час. Усі святі поки не можуть побороти його. Але прохання цих дітей мають бути виконані. Всі схожі листи я беру під свій контроль. Залишіть їх у мене. І — спасибі за уважність і небайдужість.
* * *
…Наближався День святого Миколая. Відділ статистики завершував підрахунки отриманих листів і виконаних прохань. У ніч на Миколая мільйони ангеликів розлетілися по землі, аби порадувати діток подарунками від святого чудотворця.
Семирічна Світланка прокинулася від того, що до її щічки доторкнувся якийсь їжачок. Розплющила оченята і вигукнула радісно: «Ура! Татко повернувся!» Гладила неголені щоки свого татуся і не переставала дякувати подумки святому Миколаю, котрий здійснив для її родини це диво.
Дмитрик, щоправда, прокинувся засмученим. Хоча в нього під подушкою було чимало дарунків, але татком у хаті й не пахло. Хлопчик сумно поплентався до школи. Але посеред третього уроку за ним прийшла мама. Шепнула щось учительці на вухо — і та також стала радісною та відпустила Дмитрика додому. Проте мама сказала, що вони не йдуть додому, а йдуть на вокзал зустрічати… татка. Його відпустили з війни аж до закінчення різдвяних свят.
І ще багато-багато діток складали того дня ручки в подячній молитві Миколаю. За те, що кожного почув, кожному приніс якщо не здійснену мрію, то надію нате, що невдовзі вона здійсниться.
…А вже 20 грудня в офісі святого Миколая було тихо. Втомлені ангелики спали, закутавшись у свої пухнасті крильця. А в сні посміхалися, адже дітки продовжували посилати їм крізь час і простір свою радість, вдячність, приємні емоції. Не спав тільки святий чудотворець Миколай. Він не здав до архіву дитячих листів з України і тепер сидів над ними, перечитував укотре й думав про те, як би врятувати цю чудесну країну від біди.
Ще не знав, яким чином це зробить, але був упевнений, що наступного року маленькі українці проситимуть у нього роботи-трансформери, конструктори, ляльки Братц чи Вінкс, якщо якихось нових за рік не вигадають… Одне слово, буде все, як було до війни. І, згадавши про це, Миколай посміхнувся в сиві вуса й зняв телефонну слухавку. Адже святковий день минув — розпочинався ще один робочий рік…
