Про нього Івана Гусара у свій час писала «Літературна газета», «Комсомольська правда» і навіть «Известия», майже усі всеукраїнські газети, його перші фермерські кроки на Тернопіллі показували на усіх центральних телеканал України. Серед десяти аграріїв України він побував майже два місяці в Америці, де проходив стажування у найкращих фермерських господарствах штату Айова. У Івана Васильовича там зараз багато друзів-однодумців з якими постійно здвонюється впродовж трьох десятків літ.
Як живеться і працюється союзному та одному з найперших фермерів України, яким був для нього 2016 рік? Саме з такою метою я їхав до давнього свого хорошого приятеля Івана Гусара у Верещаки Лановецького району.
Перегляньте також:
В останні листопадові дні раптовий снігопад змінився на дощі, тумани й мряку, пронизливий і неприємний вітер. Одразу ж обабіч траси Тернопіль-Ланівці за с. Синява дорожній вказівник спрямовує на «Ферму»Айова». Ліворуч і праворуч до центральної садиби йдеш ще доброю асфальтівкою вкладеною за радянських часів. Поля засіяні, виорані, чисті, вряди-годи тут побачиш бур’яни. Вітер з розмахом зриває останній уже коричневий лист з віття яблунь. Фруктовий сад – Іванова гордість займає менше гектара, компактний за своєю схемою садівництва, де крім яблунь вітчизняних і зарубіжних сортів ростуть сливи, груші, черешні й вишні, дбайливо доглянутий. У міжряддях скошена трава, молоді деревця акуратно обмотані від холодів й зайців. Такий. Але більший за розмірами сад росте в його рідному селі Личківці, що на Буковині. Там на батьківській землі, звідки Іван Гусар пішов у вир самостійного життя, живе і господарює з родиною його рідний брат Леонід з родиною. Іван тепер рідко буває на малій батьківщині, турбує здоров’я, серце не дає спокою. Кинув палити, хоч раніше, дві пачки «Море» вдень не вистачало, про алкоголь не веду мови з ним давно він не дружить. Гостям завжди пропонує запашну каву, заварену за його рецептом. Васильович хоч давно розміняв сьомий десяток літ, енергійний. Категоричний і прямолінійний, відвертий, по-селянському щирий і добрий, унікальний співрозмовник, таких як він ще треба добряче пошукати.
За його плечима – велика школа праці на рідній землі-годувальниці і невичерпна скарбниця людської мудрості. Після місцевої школи в Личківцях безвусий юнак вступив на агрономічний факультет Камянець-Подільського сільськогосподарського технікуму. Після успішного закінчення вишу Івана Гусара за державним направленням працює агрономом із захисту рослин Бучацького районного управління сільського господарства, а згодом його переводять на посаду старшого агронома Тернопільського управління сільського господарства. В країні розпочалася горбачовська перебудова. Реформи в агропромисловому комплексі, зародження кооперативів, фермерського руху, бригадний і колективний підряд тощо. Серед таких неординарних особистостей, які здатні були поступати в тодішніх обставинах всупереч логіці, розвитку подій, покидаючи теплі місця і розпочинали нову справу був Іван Гусар. У1988 році він розпочав створення свого власного фермерського господарства працюючи головним агрономом Тернопільського управління сільського господарства..
Адміністративний і одночасно житловий будинок, виробничі приміщення, господарські об’єкти, токове господарство, зерносушарка, склади, ферма, водогону та інших комунікацій все це споруджувалося добротно і оперативно в чистому полі. Придбання зернозбиральної, ґрунтообробної і посівної техніки, необхідного інструментарію для ведення підсобних промислів. Іван Гусар, обробляє 465 гектарів орної землі, яку орендує у жителів Верещаків, виплачує гідну і значно вищу плату за оренду земельних паїв – зерном, а хто хоче грошима. У нинішньому спекотному році зародили озимі та ярі культури. Вперше, орієнтуючись на ринок досвідчений фермер сіяв не лише традиційні пшеницю та ячмінь, але горох, овес. Жнивний комплекс провели оперативно і вчасно на круг зібрали більше 50 цнт збіжжя. Щодень і в гарячі дні весни й осені старанно працюють механізатори Ігор Лизун, Борис Журибіда, робітники Іван Янчишин, Ігор Грицина, Василь Яремусь. Всі вони ветерани ФГ «Айова» Зерно на борошно високого ґатунку виробляє у власному млині села Верещаки. Борошно видає на пай, його охоче купують хлібозаводи та цехи нашої та сусідніх областей. У фермерському господарстві працюючі мають гідну оплату. Увесь соціальний пакет захисту. Там ніколи жодної гривні не видали в конверті. Все чесно і прозоро. Вирішили тут утримувати овець збудували у міжсезоння невеличкий, але добротний вівчарик, забезпечили кормами тварин на зиму.
Нарешті мій приятель за багато років поміняв старенькі білі «Жигулі», на нову всюдипрохідну «Ниву».
– Світовий досвід переконує, що фермерство – найбільш оптимальна форма ведення сільського господарства, а у нас чомусь вирішили, що Україну врятують потужні агрохолдинги, агрокомпанії, агросоюзи тощо. А що це таке? – розмірковує вголос Іван Гусар. -Це десятки, сотні тисяч гектарів землі. Щоб їх обробляти, перейняли усе найгірше, що було при радянській владі механізовані загони, багатокілометрові переїзди, а відтак – втрати. Забуті такими орендарями об’єкти соціальної сфери у населених пунктах, безробіття та безвідповідальність. Адже сільськогосподарське виробництво – не металургійний комбінат, де усе закрито, тут під відкритим небом. Я, скажімо, жнивуючи попередньо визначаю, яку площу посіяної пшениці чи ячменю обмолочувати раніше чи пізніше. Прикро досвідченому фермерові, що держава не підтримує їх. Іван Гусар постійно наголошує і завжди дотримується принципу, що кожний керівник має пам’ятати, що за ним стоять люди, які хочуть гідної зарплати, пенсійного забезпечення. Крім того є податки у першу чергу до Пенсійного фонду, на утримання інфраструктури, армії, доріг тощо. Інша справа, що нинішні податки непомірні.
Іван Васильович – дбайливий господар, відмінний агроном, чудовий сім’янин. Разом з дружиною Інною Миколаївною виховав двох дочок, дочекався внуків. Ось такий він перший фермер області, України та колишнього Союзу. Оре, сіє, доглядає посіви, жнивує, пригощає хлібною смачною паляницею. Таке його Іванове кредо і сенс земного буття.
