Недавно випадково заїхав у Дзвинячу в одне із найвіддаленіших сіл Збаразького району, колись це було міцне середнє господарство на Волині, де обробляли поля, доїли корів, випасали овець, ремонтували трактори і комбайни. Жнивували майже до 180 осіб. Фактично, кожний другий житель цього населеного пункту, а ще Дзвиняча славилася своїми столярами й теслями, будівельниками, шорниками, швеями і шевцями. Найбільшою тоді особливістю колгоспу ім. Горького, де головував Ярослав Чорний, а згодом «знаменита» Дуся-Євдокія Олексіївна Більчук, що й колгосп довела до «ручки» і Вишнівецький маслосирзавод, практично довела до банкрутства. Але я не проте: у Дзвенячі було майже до двох з половиною тисяч овець, дійна молочна череда, вгодовані бички, телички до шести місячного і парувального віку. Крім того. Чудове тваринницьке містечко з новими дворядними корівниками, свинарниками, кормокухнями, літніми оборами для великої рогатої худоби. На місцевій фермі працювало до сорока чоловік і жінок, доярками, і доглядачами тварин, їздовими, механізаторами, електриками і механіками, зооветспеціалістими, сторожами.
Під час паюванні землі, розділення майнових паїв та взагалі реформування економіки на селі за часів правління Леоніда Кучми, багато місцевих новоявлених баронів зуміло тоді урвати найкращі по родючості поля, справну сільгосптехніку та вантажний транспорт, а решту спустила на гальми. Розбирайте ще добрячі корівники і конюшні, кормоцехи й складські приміщення, токові господарства, автозаправки. До влади у перші десятиліття незалежності України прийшли люди – далекі як лелеки від сільгоспвиробництва. На милій і дорогій серцю Збаражчині за роки «царювання» удільних князьків. Представників Президента та перших голів райдержадміністрації керівні мужі все пустили на самоплив. Музикант і щирий рухівець Мирон Дикий, для якого й справді була «За важка та шапка Мономаха», скромний вчитель – словесник із Стриївки місцевий теоретик НРУ Ігор Равлів, засмучений бригадний агроном Олександр Гонтарук, інженер – механік з мисленням бригадира тракторної Ігор Гуменний, що за два роки вгробив рідне господарство ім. Богдана Хмельницького, і на решті самопевний технічний генерал з Нижчих Луб’янок Володимир Чорний практично розвалили народногосподарський комплекс району, а особливо господарський, майновий та фінансовий ресурс села, особливо у віддалених селах Великому Кунинці, Бодаках, Кинахівцях, Залісці, Коханівці, Великому Раківці, Добриводах і Новиках, Нижчих і Верхніх Луб’янках, Чернихівцях. Збаразькі і волинські села осиротіли чоловіки масово почали виїжджати на будівництво в Росію, Польщу, Португалію, Чехію. Наші працьовиті і прекрасні українки залишивши дома на виховання дітей бабусям і дідусям, обрали заробітчанський шлях на Італію, Іспанію, Португалію. Вже на початку 2000-х тисячного року наші галичанки перераховували через банки, що плодилися як гриби після дощу до 15-20 млн. доларів США, район, який займав у свій час передові позиції в економіці, промисловості, сільгоспвиробництві області 3-5 місця в загальних обласних показниках скотився до останніх місць. Пригадую, як на роботу голови селянської спілки у Вищих Луб’янках керівництво рекомендувало ну явного «проходимця», що не міг відрізнити горох від бобів, а вику і насіння конюшини та люцерни бачив на картинках. Заполітизація, замітингизація, вседозволеність та торічелієва пустота керівних мозків довели до того, що канули на завжди на господарській славного району такі відомі в області та на Україні підприємства – завод госптоварів пивний і хлібзавод, завод продтоварів, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія, райагропостач, вантажна колона АТП та її три відділення, збаразька птахофабрика, ВО «Квантор», у Збаражі, консервний, хлібний та сир заводи, галантерейна фабрика у смт. Вишівець, тепличне господарство у Романовому Селі. Тобто, до 70 відсотків усієї економіки та бюджетнонаповнюючих організацій, майже з 25 потужних сільгосппідприємств на господарській карті вже 16 року третього тисячоліття можна нараховути до семи-вісьми і то з натягом. Розвалювати не будувати, не пригадую, щоб за 25 років незалежності України в районі окрім державного житла для переселенців з центру міста, чогось путнього побудували для життєдіяності мешканців. Похвалилися хоча б десятками високооплачувальних робочих місць, не сезонного характеру. Кануть в забуття горе-керівники… до місцевого владного Олімпу приходять нові обличчя. На жаль, тільки обличчя нових політ сил? І як каже мій зять, що піднімає економіку сусідніх держав: «А де сенс?»
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Графік вимкнення світла на Тернопільщині на 22 листопада
В замках Збаража і Вишівця, куди возять десятки урядових та зарубіжних делегацій, добре хоч одна візитівка району залишилася. Хоч це не додає глибокого оптимізму на день прийдешній.
