Тернополяни не пройшли тест на звання справжньої громади

Негода 13-15 листопада у Тернополі показала, що нам до громадянського суспільства, як до Марса. 

Так, ми встали і вийшли на боротьбу проти злочинної влади, коли на столичному Євромайдані посіпаки Януковича побили дітей. Так, коли російські окупанти ступили на українську землю, ми пішли у військомати і в добровольчі батальйони… Але коли трагедія підступила до нашого рідного міста, знов спрацювало це кляте «моя хата скраю» і «хай влада краще працює».

Доки так будемо думати, доки будемо так жити.

Звісно міська та обласна влада несе пряму відповідальність за неналежну підготовку до снігової негоди, за неготовність та відсутність необхідної снігоочищувальної техніки. Для влади кожен рік сніг випадає несподівано і відразу «на голову». Чи в грудні, чи в січні, чи в листопаді. Мер міста, губернатор області бігали з лопатами, збирали оперативні штаби, погрожували підрядникам.

Це вони роблять завжди і безрезультатно. 

Тай грець з нею, з тою владою

Мова про нас. Про представників тернопільської громади. Коли біда насунулася на наше місто, 90 % тернополян залишилися байдужими. Цьогорічний снігопад був справжньою бідою, більше півметра снігу паралізувало життя міста та області. Люди не могли добратися у лікарні, банально не могли вийти і купити хліб. А більшість тернополян спокійно сиділи в хатах і з радістю обговорювали, голови яких чиновників полетять за неналежне прибирання міста. 

Фейсбук просто кипів від постів. Але не кипіла робота.

Як діяли наші предки у схожих ситуаціях. А сніги у нашому краї були завжди великі. Вони об’єднувалися, виходили з теплих домівок, брали до рук підручні інструменти і вирішували проблему. У даному випадку очищали не лише свої сходи, свій дім, а свій двір, мікрорайон, своє місто. Цього разу для більшості біда була десь далеко. 

Прикро, що реально проблема була десь далеко для місцевих депутатів. Саме вони мали організувати людей. Що ми отримали взамін. Замість того, щоб депутати-мажоритарники, кожен у своєму окрузі стали координаторами очищення території від снігу, збирали людей, підганяли техніку, вони на 10 хв. показово помахали лопатою на камеру біля власного під’їзду і ховалися у квартирах. 

Та грець з ними, з тими депутатами.

Але в кожному мікрорайоні є активні люди, справжні авторитети. Вони реально виходили на вулиці ще в неділю зранку і прибирали свій двір, свій і чужі під’їзди. Вони це робили не для реклами, а для себе, для своїх дітей, для своїх сусідів, для свого мікрорайону, для свого міста. Але на таких людей сусіди дивилися лише, як на ідіотів, яким немає чим зайнятися, і бігли назад до комп’ютерів обговорювати у мережі сніговий апокаліпсис. 

Доки ми цього не усвідомимо, доки ви будете дивитеся з вікон, як окремі «ідіоти» з родиною намагаються прибрати наш спільний двір, не буде в нас ніякої громади, ніякого громадянського суспільства, ніякої Європи. 

Ну й на останок. Застрягла маршрутка. Люди вийшли і пішли ногами. Навіть не спробували виштовхати колимагу. Шофер просто розвів руками. 

Згадується старий анекдот, як українець спіймав золоту рибку, яка пообіцяла йому виконати будь-яке бажання, але за умови, що у його сусіда буде цього у два рази більше. І українець забажав виколоти собі око. 

У даному випадку цей анекдот має продовження: І через деякий день не стало на цій землі жодного українця, бо не може «сліпі ідіоти» жити в одному місті з «заздрісними дурнями».

Лише коли змінимося ми, зміниться держава.

Автор: один/одна «ідіот/ідіотка», який/яка у сніг намагався змусити сіру масу стати громадою.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram