Впродовж останніх років мені довелось часто відвідувати Балтію. Саме так називають себе Латвія, Литва та Естонія. Це колишній Союз скрізь «мітив» групу цих європейських країн Прибалтикою. Балти ніколи себе так не позицінували, оскільки споконвіку були самодостатніми і розвиненими країнами, які ніколи не корилися імперській політиці Кремля. І коли я трохи пожила в Ризі (Латвія), то мене не покидала вперта думка: як ця країна могла стільки часу бути на правах колонії колишнього Союзу? Адже тут абсолютно інша ментальна реальність. За винятком росіян, яких тут живе доволі. У них також інша ментальність. Цього, на жаль, не приховати. Рига сяє чистотою, гостинністю, ошатністю. Втім, це можна сказати про кожне село й містечко цих трьох країн. У невеличкому містечку Лімбаже мене відразу завели у місцевий музей срібла, у якому зберігаються експонати, яких нема в столиці. Лімбажійці дуже пишаються, що автор срібних шедеврів, філософ за світоглядом, їхній земляк і великий патріот рідного краю – Олег Аузер. Коли нафтовий магнат, шейх Еміратів запропонував Олегу кілька мільйонів доларів за його роботу «Замок майбутнього» , той, не вагаючись – відмовив йому. Шейх шейхом, а що він скаже односельцям?
У селі Коціне, де мені вдалось побувати, фантастично чисте довкілля, розкішна затишна школа, сучасний спортивний комплекс. Особливий шарм мають міста Клайпеда і Паланга, які розташовані на березі Балтійського моря. На моє запитання, чому у Клайпеді так мало людей на вулицях, я почула відповідь, на яку зовсім не сподівалася: молодь виїхала на заробітки до Англії, Голандії, Швеції, Німеччини… Оскільки життя в Євросоюзі дуже дороге. А з введенням євро-валюти – і поготів.
Перегляньте також:
- Патрульні закликають тернополян вчасно замінити літні шини авто на зимові
- Відійшов у вічність доцент тернопільського університету
У Вільнюсі неподалік залізничного вокзалу мене зустрів… Тарас Шевченко. Можете зрозуміти мої почуття, коли я побачила біля його підніжжя живі квіти. А на фасаді історичного факультету найстарішого Вільнюського університету (понад 500 років) прикріплена меморіальна дошка з написом про перебування в ньому відомого українського поета. Поряд з університетом – урядовий будинок, де працює жінка-президент країни. Ніякого паркану, ніяких перешкод. Символічна охорона та ще й в неповоротких металевих лицарських «шатах». У церкві старого міста (так називають центр литовської столиці) знаходиться оригінал відомої в Україні ікони «Боже милосердя». Її розміри, повірте, вражають.
А ще вражають самі люди: вони дуже багато працюють і… хвилюються за події на Сході України. У свій час ці народи дуже постраждали у період окупації. Так вони називають своє перебування в «лавах» Радянського Союзу. Долі наших народів у чомусь дуже схожі. Багато їхніх сімей так само було депортовано до Сибіру. Чимало їх загинуло, ще навіть не доїхавши до суворого краю. Минулого року мені пощастило 11 листопада знаходитись в Ризі. Всі жителі міста вийшли на берег річки Даугави і запалили свічки. Для латвійців це священний день пам’яті про всіх, хто загинув за свободу Латвії. Називається воно – Лачплесіс і означає «той, хто розірвав медведя». До речі, на святих місцях у Латвії (місцях сили) за вказівкою чекістів свідомо будувалися психіатричні лікарні, ферми тощо. Аби у такий спосіб ослабити животворну енергетичну силу цієї землі.
У Ризі я заприятелювала із чудовими жінками: професоркою Бригіте і цілителькою Сарміте. Цікава деталь, коли я ніяк не могла запам’ятати прізвище Бригіте, вона дала гарну підказку: «Моє прізвище – це частинка вашого Мазепи – Зепа». Після того пам’ятаю й досі, а коли згадую, то стає радісно на душі.
