У Копичинцях з прем’єрою побували тернопільські актори (Фото)

Хтось живе, повністю занурившись в епоху нанотехнологій, смартфонів, instagram, селфі і всякої різної всячини, не помічаючи, що повз них непомітно і безповоротно пролітає найцінніше: епоха Душі. А конкретніше, епоха книг, виставок, духовного росту, театру… До речі, про театр. Але не отой професійний, де всі не можуть скласти собі ціну, де всі чубляться поміж собою, хто з них кращий чи заслуженіший, а потім все оте виносять на люди. Я про інший театр – народний. Народний театр імені Ореста Савки. Його саме так і називають. Чула на власні вуха. Не «Сузір’я», як свідчить табличка на стіні музею політв’язнів (де ще й досі проходять репетиції ?!), а – імені Ореста Савки. До речі, покажіть мені сучасного режисера, іменем якого ще за життя нарекли аматорський колектив? Я пишаюсь тим, що знайома з його акторами і з Режисером. Свідомо слово «Режисер» пишу з великої літери…

Між тим в  Індії дуже шанують людей, які впродовж життя роблять Сєву. Сєва мовою санскриту – безкорисливе служіння. А просвітницьке служіння – й поготів. Але там не шанують тих, хто заважає таким людям і не сприяє їм у їхній сподвижницькій праці. Бо, насправді, людина за життя має накопичувати бонуси і статки не земні, а небесні. Отож, не зважаючи  на численні перешкоди звідусіль, театр імені Ореста Савки таки зумів поставити виставу «Парубок та спокусниці». Прикро тільки одне: прем’єра, всупереч логіці, відбулась не в Тернополі, а в Копичинцях. Це моя думка. Хоча, з іншого боку, враховуючи те, скільки років у свій час пан Орест пропрацював у цьому містечку і який там заклав потужний культурний пласт (чого тільки вартий єдиний в Україні музей театрального мистецтва! – авт.) традицій, можна цей порух його Душі сприйняти як належне. Втім, Америки я не відкрила, бо ж давно всім відомий біблійний вислів про те, що нема пророка у власній Вітчизні.

Лірико-романтична комедія двох тернопільських авторів – Марії Баліцької та Богдана Мельничука, з елементами шоу – це вдало замаскований крик душі сучасної молоді до можновладців зматеріалізованого світу: зупиніться, оговтайтесь, схаменіться! За нібито легковажною назвою вистави – скалічені долі численних молодих душ, і схоже на те, що нема цьому «процесу» ні кінця, ні краю. Чого вартий монолог однієї з головних героїнь (акторка – Зоряна Биндас), де вона щиро й мудро оцінює ситуацію, що склалася у суспільстві: «Болото не любить, коли хтось чи щось є чисте, дзвінке, незаплямоване… Треба обов’язково все забруднити: щоби були, як усі. Ось і я, щоб налагодити власний бізнес, мусіла наплювати у власну душу і побувати на дні хтивого життя. Я не шукаю нічийого співчуття, не виправдовую себе. Я, як найбільша грішниця – сповідаюся вам. Але сьогодні нема іншого шляху самоутвердження, самовираження. Нині не можна зайняти гідну нішу і не заплямувати честі, принаймні, я не знала, як це зробити…».  Справжньою родзинкою були сценки із «Сектором моралі». Поява цих акторів щоразу викликала у глядачів сміх.

І хоча в театральних колах прийнято казати, що прем’єра – це генеральна репетиція, скажу від себе – з поставленими завданнями у колективі вдало впоралися всі  актори:  Юрій Дзюла, Мар’яна Гуринович, Дмитро Лукіша, Юрій Лаховський, Андрій Тимочко, Іван Пельц, Олена Борисюк , Діана Матушевська, Оксана Нижник ,Оксана Балуцька-Кічак, Тамара Вощило, Наталя Кос, Світлана Умриш, Володимир Черкас, Богдан Маюк, Світлана Дзісь, Діана Аксенчук, Галина Липак , Олег Наворинський, Павло Лукіша, Михайло Микусь, Назарій Наджога, Володимир Якубовський, Мар’яна Іванюха. Мабуть це тому, що основне ядро виконавців – молодь, і їм не дуже доводилося напружуватися, аби  перевтілюватися. Адже вистава про сучасну молодь і її проблеми. Доречно доповнюють гру акторів веселі пісеньки на слова Богдана Мельничука (музика – Ігор Вовчак, Віктор Морозов, Ірина Зінковська).

У багатьох сучасних режисерів побутує модна тенденція цупити готові вистави з Інтернету. Через те в тих виставах, зазвичай,  відсутні душа і серце. Чого не скажеш про «новонароджену савківську дитину». Бо як сказав один з авторів –  Богдан Мельничук, що найбільше щастя для автора, коли він дивиться і не впізнає своєї п’єси. Отож у результаті дружнього тандему режисера (він же й художній керівник театру), сценографіста, художників, балетмейстерів, хормейстера, головного адміністратора, композиторів  маємо добротну виставу, яку має подивитись Тернопіль і не тільки. Бурхливими щедрими оплесками винагородили копичинецькі глядачі режисера – заслуженого діяча мистецтв України, лауреата багатьох премій Ореста Савку, авторів, письменників  Марію Баліцьку і Богдана Мельничука, акторів. Очільник міста Павло Лосик особисто зі сцени подякував народному аматорському театру за невтомну працю та активну високодуховну життєву позицію.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram