Наш рідний Тернопіль щоразу розкривається у зовсім невідомих сторінках минулого. Це данина часу чи ми справді досить мало знаємо про те? Так, ми дійсно лише починаємо вивчати спадщину нашого славного міста. Справа в тому, що над історією України та Тернополя тяжіли приписи загарбників: замовчувати, перекручувати та використовувати – їхнє. Чомусь так склалося, що коли пішли великі прориви в дослідженнях минулого Батьківщини, то першість зайняли Київ, Львів, а Тернопіль залишався на задвірках вивчення великої спадщини.
ЗУНР прибула в Тернопіль за надзвичайного стану.
– Це приречення чи можна було чимось зарадити? – з такого запитання ми почали розмову з місцевим істориком Василем Штокалом.
– Дійсно, досить багато залежить від місцевого чинника. Якщо принаймні у Львові чи Києві та слобідському, відносно недавно заселеному Харкові поставали наукові школи-осідки з вивчення минувшини, то Тернопіль залишався на задвірках. Правда, з Тернопілля походять знані історики-доктори – Іван Джиджора, Мирон Кордуба, Микола Чубатий і навіть великий доктор Степан Рудницький, основоположник географії України, розпочинав з історії. Частково питання вирішується зі створенням (1993 рік) історичного факультету в Тернопільському державному педагогічному інституті, але ще недавно Україну потряс кількатомник, де про Голодомор, Крути написано з погляду чужинців.
– Знову безвихідь?
– Зовсім ні. Тернопіль насправді привабливий і для мандрівників, і для досліджень. Якось на особистісному рівні вдається вирішувати те, що в інших містах проплачується державним коштом.
– Чи добре я зрозумів, що йдеться про Тернопіль як столицю ЗУНР?
– Цілком. Мені вдалося наблизитись віч-на-віч до подій 100-річної давнини. Я ожив, коли прослідкував, що Тернопіль 21 листопада 1918-го – 2 січня 1919 років став ключовим тут і одним із головних в історії України.
– Невже Ви перший?
– Ні. До мене писали, найголовніше, згадували про те. Я продовжив попередні дослідження та звів їх в одне ціле про Тернопіль як столицю ЗУНР.
– Подібне ми вже десь чули, чи не так?
– Читали про Бишки як столицю воюючої України (ОУН-УПА-УГВР) Романа Шухевича.
– Не боїтеся, що Ваші напрацювання привласнять?
– Нітрішки. Подібне щось коїться із Бишками, дехто хоче показати себе, начебто він є автором. Справа в тому, що рано чи пізно час розставляє все на свої місця.
– То як Тернопіль приймав найвищу владу України на західних землях?
– Надзвичайно. Вищі правителі, мабуть, не відчули різниці, покинувши Львів. Тепло, щиро – по-справжньому гарним містом. По-тернопільськи. Подумати, надворі стояли страшні морози (-32 С), завивали сильні заметілі. Холоду додавала обставина, що при відході зі Львова вияснилося, що керівник Державного Секретаріяту д-р Кость Левицький величезні державні кошти за нафту з Карпат відчужував. У прямому значенні правління ЗУНР прибуло в Тернопіль за надзвичайного стану.
– Що ж було далі?
– Спокійний Тернопіль із неповторним ставом, мальовничими навколишніми гаями, сердечними українцями створив умови, аби столиця запрацювала. Місце керівника уряду зайняв уродженець краю Тернового поля Сидір Голубович. Вирішувались нагальні потреби держави ЗУНР.
– Про що йдеться?
– Вирішувалась 700-літня справа соборності та злуки розчленованих загарбниками земель України. Із втратою Львова гостро виринула справа цілісності Батьківщини, і кличі йшли з Тернополя. У Наддніпрянщину відправлено уповноважених звершувати чин.
– Чи можна на цьому зупинитися детальніше?
– Авжеж. Не є таємницею, що втрата Львова на совісті гетьмана Павла Скоропадського. Насправді він готувався до злуки з ворогом, білою Росією, а не своїми, галицькими українцями, та не допоміг військовою силою проти польського загарбника з численною перевагою. 18 листопада галичанин Євген Коновалець зі своїми січовими стрільцями (недавно відомі УСС, що потрапили до російського полону) розбив промосковські сили з гетьманом Павлом Скоропадським і прокладав за його участю створеній Директорії УНР шлях у Київ. Присутність Євгена Коновальця у Наддніпрянщині дозволила почути соборну потребу галичан. 1 грудня у Фастові, прямо у вагоні на залізничному вокзалі, підписано передвступний договір про злуку УНР і ЗУНР.
У Наддніпрянщині є запит на соборність
– Виходить, якби не Євген Коновалець, то не було б злуки?
– Виходить.
– Важко повірити…
– Так. Відомо, що наступило 22 січня 1919 року. Однак не сталося 23 січня, тобто у дійсності ні прихований комуніст Володимир Винниченко (голова) з іншими діячами Директорії УНР, ні д-р Євген Петрушевич (Президент ЗУНР) не зважилися об`єднати уряди, УГА з військом УНР, визначити спільність майбутнього. Зокрема, Володимир Винниченко бачив державу комуністичною, а д-р Євген Петрушевич – ринковою та відкритою. Володимир Винниченко оглядався на Москву-Петербург і таємно листувався із Владіміром Леніним, а д-р Євген Петрушевич дивився на європейський шлях розвитку.
– Невже наші батьки тоді були у безвиході?
– Ні. Вихід шукався і знайшовся… Майже через 100 років. Днями я повернувся зі святкувань Мотовилівки, наукового заходу у Фастові, і хочу предметно сказати, що в Наддніпрянщині є запит на соборність!
Жоден іудей чи поляк не постраждав від української влади через національну приналежність
– А як із гербами, адже Ви говорили про різні символи?
– Говорив і сьогодні пригадаю, що львів`яни підсунули один зі своїх міських знаків лева, що не уособлює та ніколи не уособлював Галичину (пригадаю, що це птах галка), більше того, десь затерся давній виражальний символ – тризуб. Чи ми бачимо їх на гербовому щиті ЗУНР…
– Складно. А якщо повернутися до столичного Тернополя та проблеми національних меншин?
– У Тернополі, мабуть, звернуто було увагу на лева, але до того вже руки не доходили, можливо, за кращих обставин до того б вернулися. Жаль, тільки ті кращі дні для ЗУНР не прийшли, постійно доводилось відходити аж до межі…
– То як було з національними меншинами, що переважали в українських містах?
– По-українському, з Богом. Маю на увазі, що жоден іудей чи поляк не постраждав від української влади через національну приналежність. Відомий історичний факт, що в Тернополі був створений жидівський пробойовий підрозділ, який виявив бажання та воював в Українській Галицькій Армії. Українську вдачу прощення тернопільські поляки в більшості належно оцінили, бо, на відміну від Львова, у Тернополі по ночах підступно не дошкуляли поляки, а інші поляки, що сприйняли це як слабкість ворога і виступили проти української влади, були справедливо покарані.
– Чи було щось особливе у столичному Тернополі?
– Було. Тернопіль – не Тернопіль, якби не був особливим. Сто років тому вкотре проявилося, що Тернопіль – особливе місто.
– Чи село, як інколи жартують?
– Вважаю таки за місто ось чому. Столичний Тернопіль попри воєнні лихоліття, смертельний тиф плекав мистецтво. У Тернополі запрацював «Український театр», аби так, українською традицією, велично, як належить надзвичайно розвинутій нації, вирішувати найдраматичніші речі. У підсумку ми вижили та читай перемогли!
– Дякую. А чи в задумах є ще якісь цікавинки?
– Є! Ви як у воду дивитесь. Докладаю зусиль, аби прозвучало моє гасло «Тернопіль – столиця Західно-Української Народної Республіки». Звернувся до Нацбанку з пропонуванням викарбувати відповідну монету, отримав відмову від керівника департаменту грошового обігу НБУ В. Зайвенка та звинувачення в некоректності. До міжфракційного об’єднання депутатів «Тернопільщина» у ВРУ, щоби запропонували «Укрпошті» видати філателію, бо її теперишній керівник усі мої наміри через підлеглих відхиляє і я не отримав узагалі ніякої відповіді. Тепер звертаюся до місцевих виробників, щоби вони на своїх речах додали такі позначення. Можливо, ще щось буде.
