Чомусь мені здається, що навіть самі сузір’ївці ще достоту не усвідомили, наскільки важливе, ні, надважливе зробили діло (за Шевченком). Мова про нову виставу Тернопільського народного драматичного Театру-студії «Сузір’я» «Полювання на брата». Автор п’єси Володимир Лис написав її ще у 2008 році. Він надіслав твір на Всеукраїнський конкурс «Відродимо забутий жанр» і був удостоєний першої премії. Для «непосвячених» скажу, що в часи союзу на проводовому радіо була цікава рубрика «Театр перед мікрофоном». Однак її заборонили. Тоді, в умовах відсутності мережі Інтернет, це була чудова інтелектуально-пізнавальна передача, особливо для мешканців сіл та хуторів, у яких не було можливості ходити до театру. Волинському журналісту і письменнику Володимиру Лису сам Бог велів написати п’єсу про вояків УПА, адже Волинь завжди вважалась колискою бандерівського руху. Письменник відтворив реальну і вражаючу історію про двох рідних братів Чепіг уродженців Полтавщини. На той час це було сміливим кроком, адже до революції Гідності ще було далеченько а в Україні закріпилось неоднозначне ставлення до армії УПА.
«Полювання на брата» – хвилююча і драматична історія про те, як молодший брат стає енкаведистом, а старший, колишній офіцер Червоної армії, – командиром українських повстанців. Перед нами постає надзвичайно складне життя цілої родини, яка потрапляє під «жорна» жорстокої системи тогочасся. Волею випадку Олег і Вадим опиняються по обидва боки великої ріки життя. Більше того, стають запеклими ворогами, і це полювання одного брата на іншого триває аж до кінця століття.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Читайте також
Правдиво і реалістично зіграли ролі братів Андрій Тимочко (Олег) та Юрій Дзюла (Вадим), зв’язкову Ярину – Тамара Вощило, полковника – Назарій Наджога , Каразіна – Володимир Черкас. Глибоким символом через всю виставу проходить вишня. Звичайне українське деревце, яке запало глибоко в душу обом братам, далеко від рідної землі продовжувало нагадувати рідну домівку і безтурботні дитячі роки, особливо – навесні, коли довкруж все зацвітало біло- пінним сяєвом. Та й Вадим, опинившись серед повстанців, бере собі підпільне псевдо Вишня.
Декорацій на сцені обмаль з відомих причин: театр ніхто не фінансує, будь-яка робота виконується на голому ентузіазмі. Однак завдяки професійній грі акторів, це залишається майже не помітним. Адже глядачі, затамувавши подих, відслідковували кожний жест, рух, мову акторів.
Варто згадати за одну-єдину декорацію в центрі, яка постійно упродовж вистави відсвічувала білосніжним цвітом. Мова про вишню, автор якої відомий художник Володимир Якубовський. Цікава режисерська знахідка. Складалось враження, що ця декорація трималась на сцені водночас ніби окремішно, але й разом з тим – невидимо об’єднуючи всіх. Так воно й сталося у завершальній сцені, коли головні герої через півстоліття зустрічаються біля батьківської вишні. Пройшовши страдницький шлях, залишаються живими.
Вистава надзвичайно актуальна і повчальна, особливо для молодшого покоління. Це своєрідний історичний зріз у світлі правди. Цікава й важлива інформація, яку не знайдеш у жодному підручнику історії. Вона допомагає відрізнити зерно від полови, біле від чорного, правду від брехні, патріотизм від псевдо патріотизму. Спостерігаючи за карколомною долею двох братів, мимоволі згадала слова Василя Шкляра у його романі про вояків УПА, який вже став бестселером: «Зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати».
Неможливо не згадати також талановиту гру акторів аматорів Михайла Микуся, Романа Ничвидюка, Катерини Поліщук, Дмитра Лукіша, Валерія Голуб’яка, Івана Пельца, Наталія Кос.
У виставі «Полювання на брата» відчувається вже «знайомий» почерк знайомого режисера. Художній керівник, заслужений діяч мистецтв України Орест Савка доклав чимало зусиль та режисерського хисту, аби відшліфувати гру кожного актора. І їм разом це вдалося.
Фото: Валентина Семеняк
