Стартував XV Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют», який присвячений 130-річчю нашого земляка, талановитого режисера-новатора Леся Курбаса. Відкрився він виставою Київського академічного театру «Колесо» – «Блаженний острів, або отак загинув Гуска» у постановці режисерки Марії Грунічевої. Автора цієї п’єси Миколу Куліша разом із театральним режисером Курбасом було розстріляно 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія).
Перегляньте також:
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
Фото з мережі Інтернет
Головна тема вистави, на перший погляд, банальна: у сімействі чиновника Саватія Савловича семеро незаміжніх доньок: Устонька, Настонька, Христонька, Хростонька, Пистонька, Онисонька, Охтисонька. Їх би одружити, а тут ця клята революція, яка крім хаосу і страху, нічого доброго не принесла у життя родини. Між дівчатами точиться запекла боротьба за студента П’єра Кирпатенка, який щойно повернувся з Києва…
Фото з мережі Інтернет
Попри те, уважний глядач вирізнить серед текстового матеріалу шматки фраз із глибоким підтекстом. Так писали письменники-драматурги у часи післяжовтневого мракобісся: те, що хотіли висловити на загал – шифрували, утаємничували. І ця тайнописна мова, вкладена в уста героїв твору, а ще міміка, жести акторів, звісно, допомагали осягнути глибину недомовленого. Судіть самі.
«Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у стократ смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая».
«Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там!»
«На землі перш за все живуть люди, а потім вже товариші або панове…»
«Яж мишка, сіренька мишка. А життя – це кіт».
«Ой, яка я мучениця! Яка трагічниця! Вже й з революції вискочила, а мені все не щастить».
«Не люблю я страх буржуазії. Дуже велике у неї самолюбіє: сама розсядеться на все життя, а ти щоб стояв. От і зараз: стоїш, вудиш, а вона розсілася, і в човні у неї всього повно, всякої тобі експлуатації!».
Фото з мережі Інтернет
А хіба можна не звернути увагу на репліку Саватія Савловича про те, що: «Світ загинув». В одній з мізансцен дружина Саватія з розпачем повідомляє, що велике дзеркало, яке вони заховали на горищі від нової більшовицької влади, несподівано розбилося. Почувши це, чиновник промовляє колосальну фразу: «А де ж я тепер себе побачу?». Насправді, тут йдеться не про зовнішній аспект, а про внутрішній. Разом із символічним дзеркалом для Саватія Савловича розбиваються будь-які мрії і плани на майбутнє. Він не бачить собі місця у «новому» часі, який на них несподівано звалився. Тому можна зрозуміти його бідкання: «Пропала країна…».
Фото з мережі Інтернет
Так, комедія-гротеск Миколи Куліша «Блаженний острів, або отак загинув Гуска», змушує сміятись глядача. Але це сміх крізь сльози. Минуло майже сто років з дня написання п’єси. Погодьтесь, її автору було зовсім не до сміху, коли він над нею працював. Хоча, як на мене, вистава не втратила своєї актуальності й донині. Про це також сказав народний артист України Федір Стригун, вітаючи акторів після вистави. Він, до речі, очолив фестивальне журі, куди увійшли народні артисти України Олег Мосійчук та В’ячеслав Хім’як, режисер-постановник В’ячеслав Жила, директор-художній керівник Борис Репка, керівник літературно-драматичної частини Ірина Папуша, заслужена журналістка України Людмила Островська.
