Борис Явір: «Чоловіки також хочуть, щоб їх любили»

– Однією з основних причин є те, що ні жінка, ні чоловік не готові до шлюбу, – вважає Борис Явір. – Як у багатьох жінок, так і в чоловіків гіпертрофоване почуття важливості і їм здається, що партнер у шлюбі має якось по-особливому їх шанувати, і в той же час з їхнього боку партнерові приділяють мінімум уваги. Через телебачення та інтернет йде стереотипізація виявів любові. Ритуали залицяння та співжиття, буває, заміняють власне почуття. Часто у середовищі формування жінки: її сім’я, її подружки, загалом суспільство, зокрема жіночі групи та форуми в інтернеті тощо, йдеться про те, що чоловік – просто здобувач їжі, грошей, і на тому крапка. Він ніби постійно щось мусить. Але ні слова про те, що чоловік також хоче уваги до себе, хоче відчути жінчину любов. Якщо жінка формується у середовищі, де чоловіків зневажають, а наявні чоловіки самі ж не поводяться гідно, вона буде відповідним чином поводитися і в шлюбі, сприймаючи чоловіка дуже обмежено, не приділяючи йому належної уваги, а вимагаючи мало не зірок з неба.

Часто жінки, народивши дитину, ніби забувають про чоловіка і водночас вимагають уваги і любові до себе. Але чоловіки такі ж емоційні та вразливі, як і жінки, щоправда, свої емоції переважно пускають «всередину». Коли чоловік потрапляє в таку ситуацію, він шукає місце, де отримає увагу, якої йому не вистачає від жінки. І ще добре, якщо він свою енергію віддає роботі – тоді у нього хоча би гроші є, але більшість чоловіків ламаються і шукають увагу в компаніях з випивкою, знаходять інших жінок або ж у них починається апатія.

Багато жінок не розуміють, що їхня любов до дітей заснована не тільки на усвідомленні, що то її дитина, а й на інстинктах. У чоловіка інший процес прийняття дитини – він з нею має познайомитися, полюбити через знайомство та усвідомлення, що це його кровинка. А деякі жінки думають, що чоловік має любити дитину тільки за те, що вона існує. Саме тому розумна мама ще з періоду вагітності сама вчиться розподіляти увагу між чоловіком та дитиною і водночас залучає чоловіка до виховання дитини, знайомить його з дитиною, яка ще навіть не народилася. Замість слів «ти поганий батько» чи «з тебе ніякий чоловік» можна, наприклад, разом читати дитині книжки чи щось розповідати ще в час вагітності, вчити тата міняти підгузки тощо –  зробити з нього хорошого батька і похвалити його за успіхи. І це більше треба самим батькам, ніж дитині, адже через спільну діяльність цементується шлюб.

Зрештою, якщо чоловік передусім саме заробляє, а жінка виховує дитину, чи це применшує його вклад в існування сім’ї, яка живе власне на його гроші? Жінка, зазвичай, починає розуміти це, тільки втративши такого чоловіка.

Справа також і в самих чоловіках. Якщо чоловік дозволяє так із собою поводитися, отже, він цього і заслуговує. А якщо ж вважає, що все має бути інакше, то або спробує виправити ситуацію, або поміняє дружину чи буде взагалі без жінки.

В ідеалі сходитися мали б люди, готові до шлюбу, з розумінням того, що і чоловік, і жінка хочуть уваги до себе, а наявність у сім’ї дітей не означає, що варто забувати одне про одного. Навпаки, увага батьків одне до одного є чудовим прикладом для дітей.

– Мені важко з вами не погодитися, але ви кажете, що багато чоловіків ламаються швидше від жінок. Який саме досвід маєте на увазі? Яких помилок допускаються жінки?

– Типова помилка чоловіка чи жінки у шлюбі –  збайдужіння до партнера. Коли проблеми чи успіхи партнера відсуваються на другорядний план. Тобто, усе впирається у непідготовленість людей до шлюбу як форми співжиття. Власні амбіції стають переважати над спільними ідеалами, цілями, партнер починає сприйматися тільки як якийсь придаток чи навіть тягар. Логічно було б у такій ситуації розлучитися і не мучити одне одного, але чомусь багато обирають варіант терпіння. Чоловіки знаходять ілюзорну підтримку у колі собі подібних, де критикують жінок за чаркою горілки, жінки також у розмовах з коліжанками ганьблять чоловіків. Дві сторони забувають, що вірність та підтримка роблять дива. Більшість багатіїв вважають, що саме підтримка їхніх жінок сприяє їх успіхові, і ці чоловіки вміють дякувати жінкам за це. Чим би людина не займалася, ким би не була, але власне підтримка, особливо у важкий час, дуже цінується і потім винагороджується. Як приклад, можу навести історії моїх знайомих. В одного чоловіка були погані часи. Його дружина у нього не повірила і покинула. Але він не поринув у пиятику, а завершив стажування, почав працювати і через якийсь час відкрив свою фірму. Купив квартиру, машину… Через спільних знайомих жінка дізналася про його успіх і попросилася назад. А він сказав: «Де ти була, коли мені було погано? То чому я маю тебе прийняти тепер, коли мені добре?» Інша історія – щасливіша. Знайомий тривалий час не міг себе знайти, змінював роботу за роботою, але дружина, хоч їм було зле, його не покинула, а всіляко підтримувала. Через якийсь час він почав свій бізнес, до якого долучилася і вона. Практично енциклопедичною стала історія Ґенрі Форда та його дружини, яка підтримала його і завдяки цьому він став успішним та багатим підприємцем. А нещасливих історій розповідати не буду – у всіх є знайомі, в яких через дурість того чи іншого партнера розвалився шлюб.

Сила і витривалість чоловіків є стереотипом, який часто не підтверджується. Зустрічав статистику, ніби особи чоловічої статі у дев’ять разів частіше вчиняють самогубство через розбите серце, ніж жінки. А те, що загалом чоловіки швидше вмирають, ніж жінки, взагалі всім відомо. Веду не до того, що чоловіків треба якось по-особливому шанувати, а до того, що вони заслуговують на увагу на рівні із жінками. Є день жінок – а чому нема дня чоловіків? Є свято матері, а чому свято батька не так гучно святкують? Якщо хочемо рівності та того, аби чоловіки не ламалися, то варто й діяти відповідно: вивчати одне одного і любити одне одного, хоч і по-різному, але з однаковою силою.

– З чого починається ламання чоловіка? Які перші сигнали? Як себе почуває чоловік?

– З того, коли жінка має чоловіка за ніщо, коли не приділяє уваги, а вимагає більше, ніж дає, коли не дозволяє щось вирішувати, а намагається маніпулювати ним, коли не підтримує його самостійності. У таких випадках чоловік дуже погано себе почуває. Той, хто більш самостійний, іде від такої дружини, а несамостійний, прив’язаний, нібито залишається з нею, але насправді стає відстороненим, може почати пити чи шукати іншої розради.

Промовистою є історія знайомого військового. Жили вони в селі коло міста, в якому була його база. Чоловік дослужився до офіцера, йому дали в місті квартиру. Понад те, він ще й у селі одержав ділянку землі, на якій вибудував хату. І хату, в якій вони жили, розбудував. Дружина ревнувала його до всього – до друзів, до роботи, вигадувала коханок і боялася, що він її покине. Звісно, чоловік, який того всього досягнув, міг би собі знайти ще не одну жінку, але ж тримався її. Його дружина пішла у військову управу і сказала, аби забрали в нього квартиру в місті, бо в нього є вже в селі. Забрали. Тоді вона через скандали та тиск добилася того, щоб він покинув службу і пішов у село трактористом. Він відчував себе приниженим, почався депресивний стан, пиятика із трактористами і відносно рання смерть. Жінка трактора продала, друга хата в селі без догляду занепадає. Кому та жінка зробила добре? Якщо не хотіла переїжджати до міста, то ту квартиру могли б дітям чи внукам передати, а на пенсію військового офіцера могли віку доживати на старості…

Недарма Редьярд Кіплінґ колись писав: «Я щось та й видів в світі цьому, а в нім – родів жінок лиш два: хтось забирає силу чоловічу, а хтось – назад її повертає».

– Як на чоловіків впливають їхні матері?

– Вплив матері на сина є багатогранним. З одного боку, син бачить ставлення матері до його батька, аналізує зв’язок між поведінкою тата і діями мами, а, з іншого боку, це ставлення мами до сина. Звісно, є ще вплив інших членів сім’ї, також школи, вулиці, телебачення та інтернету. Якщо мама не привчає сина змалку бути самостійним і брати відповідальність на себе навіть за дрібниці – він росте безхребетним. Тато також має виховувати в синові вміння бути самостійним і відповідальним як словами, так і власним прикладом. Саме на обох батьках лежить відповідальність у синові виховати майбутнього хорошого чоловіка і хорошого батька своїм дітям.

А мами часто надто балують своїх синів, роблять з них безхребетних чи надто прив’язаних до них. Якщо мама добра, то діти мали б любити її, але не ставати її заручниками.

– А може, чоловіки самі є причиною такого явища, тобто самоусуваються від відповідальності батьківства?

– Згідний, багато чоловіків усуваються від батьківства самі. На жаль, частина дітей народжується небажаними, через помилку пари. Хотіли розважитися, а вийшла дитина. Часто і жінки потім зганяють на такій дитині злість за «перервану» молодість чи за вчинки її тата. А для тата дитина і шлюб стають тягарем, бо він хотів ще погуляти, ще полежати на дивані чи розважатися. Це важкий випадок, адже, якщо у раніше згадуваних ситуаціях жінка несла руйнацію,  то тут чоловік сам не має мотивації бути татом. Це наслідок неправильного статевого виховання та неправильної соціалізації. На жаль, багато популярних сторінок в інтернеті показують батьківство як щось небажане, а головним в житті молодої людини – розваги, причому зазвичай тупі і беззмістовні. Замість пропаганди здорового способу життя, здорових та відповідальних стосунків, замість поваги до освіти пропагують анархію, наркоманію, алкоголізм, безладні невідповідальні стосунки. А коли молоді люди стикаються з наслідками — стає пізно.

– Ви згадали про небажаних дітей. До слова, за спостереженнями лікарів, більшість жінок не пішли б на аборт, якби відчували підтримку з боку батька дитини… Може, з цього і починається батьківство – від вміння взяти на себе відповідальність і вміння захищати свою сім’ю?

– Люди починають стосунки, в тому числі і статеві, без належного усвідомлення наслідків та знання справи. Багато молодих людей не знають свого організму, думають, що контрацепція обмежується тільки презервативами… Сходяться молоді люди, які лише хочуть розважитися, а дівчина вагітніє. Зрозуміло, що хлопець, який ще часто не готовий не те, що сім’ю, а й себе утримати, дає задню. Це зовсім не виправдання, а констатація типової ситуації. Він не готовий до шлюбу. Можливо, і застрашений, в тому числі батьками, які і своїх синів, і дочок виховують неправильно. Замість того, аби погрожувати статево зрілій, але соціально незрілій дитині якимись покаранням чи вигнанням з дому, наприклад, батьки можуть, по-перше, на прикладах показати, що до стосунків варто ставитися відповідально (і хлопець, і дівчина мають знати про наслідки своїх дій і сходитися свідомо), а по-друге, дати зрозуміти, що навіть якщо в житті щось станеться, вони, батьки, підтримають. І тоді хлопець не буде боятися постати перед батьками з проблемою, а прийде щонайменше за порадою чи допомогою. І правильні батьки не будуть вирішувати за нього все, а допоможуть йому здійснити його вибір. Те саме стосується і батьків дівчини. Аборти, самогубства – з відчаю. А хто, як не батьки та партнер мають бути підтримкою? Питання загалом стосується системи виховання, в якій мають бути задіяні і батьки, і школа, і телебачення та інтернет.

– Нині жінки на Тернопільщині часто є і прекрасними дамами, і золотошукачками по закордонах, і на мамонта йдуть, і три кути в хаті тримають… Чи лише на них відповідальність через це явище?

– Це проблема з типу замкнених кіл. Чоловік, який з різних причин (чи сам, чи з допомогою) відійшов від сім’ї, і жінка, яка намагається дати всьому раду. Але  є випадки, коли навпаки. Багато що впирається у вміння вибрати собі партнера, у вміння розпізнати людину. Звісно, ніхто не застрахований від змін у тому партнері, але розвинені згадані вміння стали б запорукою успішних шлюбів. А то вибирають, бо «вона класна чувіха» чи «він класний чувак». У чому «класні»? В тому, аби тусуватися? Чи в тому, аби дівчатам-хлопцям голову морочити? А наскільки та людина відповідальна? Чого в житті добилася? Одружуються через хвилинне захоплення, а потім воно зникає і відчувають брак уваги одне до одного. Завищені очікування і невміння будувати спільні цілі та невміння йти до них. Сім’ї розпадаються і залишаються батьки-герої та мами-героїні. Можливо, то іронія долі, що в епоху розвиненого зв’язку люди все менше знаходять спільну мову між собою.