Дністровський каньйон щороку дивує. Неспішний сплав неповоротким плотом дає можливість повільно спостерігати береги та також активно проводити час на стоянці, адже треба поповняти запаси дров, води, їжі,м’яти. У таких мандрах кожні руки на рахунку, тому і відправляємось у різні боки на розвідку. Дорогою уважний мандрівник обов’язково зустріне щось цікавеньке, наприклад, камінець з скам’янілим молюском чи монетку давню, яку щойно залишила відступаюча вода Дністра.
Читайте також
Перегляньте також:
- YAKTAK виступить у Тернополі з додатковим концертом
- У Тернополі презентували документальний фільм: “1000 днів війни. Тернопільщина”
Дивно, що ми так мало знаємо про ті села, маленькі містечка, які сотні років стоять понад течією давньої річки. Ініціативна група “Тернопільщина Дністрова” цього року разом з плотом “Данастріс-Альтернатива” у ювілейний для засновників громадської ініціативи рік (10 років з початку сплавів), спробувала пройти свій водний шлях та ближче познайомитись з інфраструктурою сплавів, а ще з місцевими господарями берегів потоваришувати. У село Устя ми приїхали з подругою, щоби трішки допомогти сплавщикам і не дарма. Поспілкувались з директором місцевого будинку культури, дізнались, яке дивне село Устя Борщівського району та які має таємниці. Одна з дивовиж – розташоване село по обидві сторони річки Нічлава, а попід річкою, кажуть, є підземний хід, який починається у печері. Рік за роком стає все більш відомим село завдяки Маланці, яке святкують на Василя. Протягом осени готують усім селом у таємниці один від одного творчі номери, шиють костюми і запрошують гостей на яскраву з перчинкою виставу. Після такого плідного спілкування вночі на річці в наметі, встановленом просто на плоті, і не сильно спалось – вже будувались плани туристичного буму для Устя. Вранці сунули за дровами. І просто під ногами побачили оранжеві обломки з написами латиною, взяли дослідити на пліт. Дивно, що з двох клаптиків склали одне слово “Tarnovianka”.
Трішки пізніше за годину машиною приїхали господарі устинського берега. Що ж це така за “Tarnovianka”? питаємо. Так всі знають, каже пані Марія, в нас ось тут на березі дахівку виробляли, нею пів села будинків накриті..
По приїзду додому звичайно гуглю “Tarnovianka”, а у відповідь – тиша… Всі джерела пишуть, що дахівку виробляли у Бучачському районі. А ще пишуть, що в новітній час у 1939 році на Тернопільщині було близько 1700 підприємств, на яких працювало біля 8800 робітників. А може і більше, адже про виробників дахівки у с. Устя забули….і, напевно, ще не одна забута історія чекає на своїх дослідників на берегах Дністровського каньйону.
Фото: Олена Мудра
