Тернопільський став – гордість і краса міста, у якій відбиваються, як у дзеркалі, усі минулі століття і надихають майбутні покоління на трепетне ставлення до дарів історії. Тернополяни любять своє водне плесо, захоплюються ним і пишаються перед своїми гостями.
На редакційну пошту TeNews фото сьогоднішнього заходу сонця над ставом наадіслала постійна читачка. Це направду дивовижне видовище!
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Графік вимкнення світла на Тернопільщині на 22 листопада
Фото: Редакційна пошта
Історія Тернопільского ставу почалася в далекому XVI столітті, коли відразу по завершенні будівництва замку перед власником тернопільських земель Яном Амором Тарновським (1488 – 1561) постало питання про надійний захист свого новоствореного дітища. Тоді-то і з’явився на світ проект перекриття протікаючої поруч річки Серет дамбою для створення штучного озера для перегородження сухопутних підступів до твердині.
Втілення в життя настільки раціонального, на скільки ж і амбітного плану не змусила себе довго чекати, адже крім фортифікаційних переваг став повинен був служити ще й господарсько-комерційним цілям – розведення риби для власних потреб городян і з метою продажу в інших містах Польського королівства. Тому вже навесні 1548 року власник отримує дозвіл на здійснення проекту, який незабаром був вдало завершений.
Озеро, як завзято його іменують місцеві, не дивлячись на штучне походження, стало надійним захисником Тернопіля, охопивши шестикілометровою блакитною стрічкою місто з трьох сторін (залишивши сухопутними лише східні підступи); через дамбу ж відкривався шлях на Львів біля однойменних воріт з Воздвиженською церквою а городяни отримали доступ до невичерпного джерела риби з тією лише умовою, що повинні були підтримувати гідротехнічні споруди цього унікального творіння за свій рахунок.
У XVII столітті до інших функцій блакитного серця міста додалася ще й забезпечення працездатності чотирьох млинів, що розкинулися на його берегах. Але не все було так безхмарно в долі Тернопільського озера – в 1675 році його повністю знищили турецькі війська, коли зруйнували дамбу на знак протесту проти умов Бучацького мирного договору.
Відновлений незабаром став вірою і правдою служив місту ще два з лишком сторіччя, переживши Першу з двох світових воєн ХХ століття, а потім почати повільне вмирання у міжвоєнний період, коли його дно поступово заросло мохом перетворившись на багно. Роки ж Другої світової – завершили його знищення.
Зруйнований під час останньої світової війни и місто дуже швидко відроджувалося з попелу, не була забута і його блакитна перлина – її швидко відновили під ім’ям Комсомольського озера, підвищивши рівень води (1956), побудувавши пристань для яхт і два пляжі (1960-ті), пустивши теплохід (1968), спорудивши пристань на протилежному від замку березі і великий фонтан зі східного боку (1970-ті), а в наступному десятилітті тут з’явився гідропарк нині відомий як “Топільче”.
Зачаровуча краса в тандемі з технічними характеристиками зробили Тернопільське озеро в 1987 році центром світових змагань з водномоторних видів спорту.
Нині ж став – гордість і краса міста, у якій відбиваються, як у дзеркалі, усі минулі століття і надихають майбутні покоління на трепетне ставлення до дарів історії.
