Скільки би не розпиналися спікери у ТЕДах, колективну тупість та інертність не перепре і не пепереможе ніхто ніколи і нічим. Йдеться про освіту, а саме про вибір професії. Так у дев’яностих всі вступали до економічних навчальних закладів опановувати такі нові й свіжі на той момент професії з бізнес адміністрування, як менеджер та маркетолог, а також доволі старі, але вже набагато більш потрібні фахи з фінансів, кредитів, обліку та інше. Починався бізнес і здавалося б не буде кінця потребам у цих спеціалістах. Але вся проблема у тому, що якщо навколо всі шукають менеджерів і ви хочете здобути освіту заради оволодіння цією популярною спеціальністю – то можна навіть не починати. Бо поки закінчите – нікому не будете потрібні. Вчіться спеціальностей майбутнього. А якщо не знаєте, що буде популярним у майбутньому – вчіться того, що до душі. Якщо до душі нічого – то не вчіться!
І ми дожили до того моменту, коли масовий продаж дипломів призвів до того, що в оголошеннях про вакансії так і писали: “кандидати з дипломом такого то закладу не розглядаються”. Так от зараз вся ця нескінченна армія спеціалістів десь порозсідалася чи порозлягалася по різних місцях і шум трохи стих. Бо не такий то вже і кайф сидіти в офісі цілий день за середненьку зарплату. А ще ж треба у щось вдягнутися, не в подертих штанах же до роботи ходити. А ще треба десь пообідати, не канапки ж із собою носити. А ще треба по кількасот гривень на корпоратив здати, бо ж то хоч і називають корпоративами, але корпорації то їх, як виявилося, зазвичай не фінансують. Хто пробував власний бізнес теж побачив, що то не мед. Зайнятися вікнами, як усі, можна, але не сильно доробишся. Зайнятися чимось принципово іншим важко, бо ж треба знати чим і як, а ніхто вже і не знає, бо лишилися тільки маркетологи і менеджери. А менеджувати і маркетувати нема що. На фоні цього всього виявилося, що то не в бізнес треба було йти, аби розбагатіти, а в політику…
Перегляньте також:
- У Тернополі урочисто відзначили День Гідності та Свободи
- YAKTAK виступить у Тернополі з додатковим концертом
Так от, якщо раніше вслід за економічними вузами політехнічні та інші теж почали “під шумок” готувати менеджерів, повністю вимивши будь-який зміст із цього слова, то невдовзі ніхто не дивуватиметься вивісці “готуємо політологів” на рекламному щиті медуніверситету, або ж “архітекторів” на целофановому банері педагогічного. Логіка є, хоч і пласка, двовимірна (або, українською “2-d”). Якщо найбільше грошей у політиків, значить треба зайнятися політикою. І науковці відразу пропонують варіанти: політологія, політтехнологія, соціологія… Блискуче! Все пішло далі. Мій друг одного разу сказав “будівництво і є політика”. Якщо він читатиме цей текст і забажає, я радо вкажу його ім’я, але без дозволу цього не робитиму. Золоті слова! Я для себе ще доповнив: велика політика – це газ, місцева політика – це будівництво. Отже, сучасна успішна людина, тобто та, в якої багато грошей (якщо не помиляюся, мало хто вкладає в поняття успішності інші цінності, адже мало хто взагалі пам’ятає про інші цінності), повинна бути в політиці, а отже в будівництві або газі. Газ – то позахмарно, а будівництво – воно тут, прямо під ногами болотом будмайданчиків, перекритими дорогами і замащеними заїздами, результуючими у нефоремних багатоповерхівках дикого неогітлерівського стилю з противними металевими вхідними дверима, які навіть в освенцімі собі не дозволяли, дикими вигинами яскраво-жовтих газових труб, нескінченно закрученими приробленими східцями до магазинів, вимощеними гранітними плитами і накритими ґумою, щоб вберегти останнього клієнта від травми хребта. Отже є сенс вчитися на політологів і архітекторів, щоби влитися в індустрію приходів до влади, виділень землі, отримань дозволів і будівництва для потреб дітей заробітчан.
А мене це все тішить. Так, це сміх крізь сльози! Бо так само, як зараз нікому не потрібні всі ті менеджери, так само, я надіюся, не будуть потрібні і ті політологи та архітектори. Бо ж яка то політика, така то і архітектура. Все так не буде! Воно таки стане на місця, або розвалиться зовсім.
