– Приїжджай на липневий медозбір, якраз зараз качаємо мед. Адресу знаєш лісове урочище «Дубівці» її вже п’ятий рік не змінюємо, – каже по мобільному телефоні відомий у районі й на Тернопілля пасічник Василь Дольний.
З ним я познайомився літ з двадцять тому. Енергійний, товариський, знаючий чоловік, добрий сім’янин: разом з дружиною Марією виховали і благословили на самостійну життєву дорогу двох синів Володю та Андрія. Сини привели на добротне батьківське подвір’я, щедро помережане квітам , що радують зір ранньої весни до пізньої осені, невісток Ірину та Галину. Вже дочекалися на полудні віку, внуків Владислава і Лізу. Андрій із сім’єю нині живе в Тернополі. Самостійні. Але без материнської ласки та батьківської опіки не обходяться. Допомагають татові на власній пасіці. Переймають усі таємниці розмов з божими комахами.
Перегляньте також:
- Новий СТАЛКЕР? Та ні! Нова базова військова підготовка
- Тернополяни, вчасно передайте показники газу — зверніть увагу на особовий рахунок
– Бджолі треба вклонитися, після щирого рукостискання,– по-філософськи розмірковує при нашій зустрічі Василь Тарасович.
Здається, на перший погляд, що на його цілющій фабриці меду,брунатних кристаликів нектару в лісовому урочищі «Дубівці» нічого не змінилося. У спекотному повітрі витає на кожному сантиметрі простору незрівняний, як світ, запах меду.
Бачу по ваших обличчях, що задоволені, та й пасіці багато зробили відновили вулики. всюди обкошено, одним словом файно й гарно у вашій лісовій господарці, – кажу господарям. – Місце змінювати і оновлювати територію не збираєте?
– Ні в якому разі, поруч є чимало медоносів посіяли в ТОВ «Агрокомплекс» багато гектарів соняшнику й гречки. Крім того наші маленькі й невтомні трудівниці не забувають про чужу територію та й на узліссі є квітка ожини, диких яблунь, черешень вишень,- посміхається пан Василь.
Цікавлюся, що ж означає у бджолярському лексиконі слово «взятка», бо не раз чув його, тільки в іншому змісті, здебільшого від людей в погонах.
– Взятка,- сміється,- то медозбір. Оце все цвіте й бджоли носять нектар – то є взятка. А ти, що подумав?
А ще, виявляється, не всі бджоли однакові. У Василя Тарасовича є на пасіці дубівецького сільгосппідприємства місцеві помісні комахи, і карпатські – з рябим тільцем. До того є ще такі собі бджоли – злодії: вони нападають на вулики, убивають охорону й викрадають мед. Але це трапляється рідко тоді, коли нема медозбору, чи то пак взятки.
Василь перейняв науку по генетичній спадковості. Хоча й спеціальну освіту по догляду за цілющими комахами й отримав. Після дійсної строкової військової служби закінчив Київську школу бджільництва. Його дід Пилип був на усю округу в цих краях знаний пасічник, сам виготовляв дуплянки, рамки, необхідне приладдя та обладнання. Знав десятки рецептів й давав поради при захворюваннях людям, як лікує мед безцінна й безмежна комора здоров’я й сили та наснаги. По дідових шляхах в Дубівцях пішов й батько Тарас, це він передав свою науку й таїни поважного ремесла на світі.
Ця маленька кусюча й метушлива комаха – воістину Боже створіння. Ніякий інший живий організм не викликає до себе такої великої уваги і шани, як бджоли. Медоносні бджоли – істоти справді дивовижні. Ця комаха – надзвичайно багатогранний символ: вона уособлює мудрість, працьовитість, родючість, порядок, чистоту, ощадливість та цнотливість. Священне значення бджоли ґрунтується на легенді. Що вона колись жила в раю, і просила дозволу в Бога брати з квіток поживу. Україна нині виробляє найбільше меду в Європі, який там високо котується,- ділиться своїми міркуваннями Василь Дольний.
Як пише відомий дослідник звичаїв нашого народу Олекса Воропай, існувало спеціальне свято – 17 квітня, день Зосими, коли приказували:»Господи Боже, благослови і моїм бджолам зачати діло робити на часті рої, на густі меди, від вологи земної і роси небесної,і від всіх зел квітучих»… Пасічник Василь Дольний змайстрував лежак здоров’я. У цьому році за час сезону заготівлі цілющих кристалів, він очікує зібрати від кожної бджоло родини по 15 кілограмів меду. На прощання, даруючи банку меду, правда із власної пасіки, а не колективної, Василь Тарасович говорить цінні й повчальні слова. Які складають основний зміст його праці й любові.