Коли я була малою, то дуже не любила свого дня народження! А все тому, що приходили дорослі і… болісно тягнули мене за вуха. І то ще не все – підкидали вгору. Пам’ятаю, як одного разу вчепилася у стілець, то мене почали підкидати вгору разом з ним! Всі при тому весело сміялися, а я з переляку кричала не своїм голосом. Образа огортала все моє єство, але я при тому нічого не могла вдіяти. Пам’ятаю себе з трьох років. А оте перше (усвідомлене) день народження – особливо. Мене не тішили подарунки. Якщо чесно, то я їх навіть не пам’ятаю. Може, саме відтоді з’явився страх висоти? Якби там не було, але довший час я не любила цього дня. І коли приходили гості, на початках ховалася, бо все одно згодом про мене всі забували. Зрозуміло, що була тільки приводом для дорослої забави…
Дитячі враження яскраві – і назавжди. Їх просто неможливо стерти з пам’яті. У дорослому віці, на мої дні народження (особливо ювілеї) відбувалися містичні події. Наприклад, тридцятиріччя. Насправді у мене його просто не було, бо саме того дня померла чоловікова двоюрідна сестра. На мої 39 років в автокатастрофі загинуло подружжя наших добрих знайомих. Відповідно через рік у цей день (40 років) були по них роковини, а крім того 40 днів по моїй мамі… Я категорично не хотіла не те, що згадувати, навіть пам’ятати про цей день. (А ще мама мені розповіла колись, що коли я народилась, то в той день померла батькова рідна тітка…). Може воно так і було б, я стала боятися цього дня, навіть збиралася його викреслити з пам’яті… Якби не одна жінка. Вона, вітаючи якось мене по телефону з черговим Днем, заперечила. А її аргументи були такими переконливими і незаперечними, що у мене розвіялися будь-які сумніви й страхи…
Перегляньте також:
- Керівник будівельної компанії «Креатор-Буд» Ігор Гуда взяв участь у Західноукраїнському бізнес-форумі
- Генеральний директор ТРЦ “Подоляни” Михайло Ібрагімов серед номінантів “Гордості Тернопілля”
«Якби ти знала, як сумує зараз твій янгол охоронець, чуючи, що ти кажеш i що маєш на меті! Насправді цього дня він чекає більше, ніж ти. Адже в нього щаслива нагода знову постати перед Творцем»…
Читайте також
Спочатку я не зрозуміла, що вона мала на увазі, але вона розтлумачила, мені сподобалась ця версія. Так я дізналася про те, що кожного року на наші дні народження ангели охоронці, залишають нас без… охорони. Вони звітують перед Всевишнім за прожитий нами рік: чим ми жили, чим дихали, що доброго зробили. (У тонкому невидимому для фізичного ока світі існують свої закони). Я собі навіть уявляю (жарт), як мій янгол охоронець, матеріалізувавши флешку, на якій багато файлів, а там – кожний мій крок, кожне слово і думка, дія і вчинок, намір і помисел, летить, пронизуючи простір ноосфери і решти всіляких сфер, аби постати перед очима Того, хто подарував мені і таким як я, життя. А оскільки в той день багато іменинників, то й вервечка – черга з ангелів до Престолу солідно вражає. Тому й вимушені крилаті охоронці на якусь хвилю часу залишати нас без своєї опіки, тимчасово віддаючи опіці людській. Саме тому наші рідні, близькі і знайомі кажуть і бажають (принаймні мали б так казати і бажати) нам у цей день тільки позитив. Не відаючи того, насправді люди допомагають нашим янголам, тимчасово беручи на себе на короткий час їхню «місію». А не так, як одного разу одна знайома мені по телефону набажала : «Я не буду тебе вітати, бо ти ще на один рік постарішала. Я не буду тобі бажати щастя, бо його насправді нема. Я не буду тобі бажати здоров’я, бо воно є, або його нема, особливо, коли вже тобі років і років. Я не буду тобі бажати любові, бо за неї треба боротись, а воно тобі треба…». Хотіла б я бачити Вашу реакцію, бо особисто в мене від несподіванки «відвисла щелепа». Це було справді несподівано й зненацька. Такого я не чекала! Я так розгубилася, що навіть не знайшлася, що їй сказати у відповідь. Чемно подякувала і вимкнула телефон. Мовою психологів «проковтнула» вищесказане. А робити це якраз не можна. Треба було все вголос перефразувати, заперечити… Згадуючи той епізод, розумію, що та жінка на той момент особисто сама була нещаслива (чоловік «завів» коханку, про це я дізналась згодом), у неї почались проблеми із здоров’ям… І, не відаючи того, десь на підсвідомому рівні вона захотіла позбутись своїх проблем. Як саме? Скинувши цю «програму» негативу на інших. Добре, якщо подумки це не сприйняти, а якщо образитись? Тоді й перебираєш все на себе. Слава Богу, того дня мені так багато бажали щастя, добра й здоров’я, що та прикрість у метушні дня десь загубилась і геть щезла. А разом з нею і моя знайома, бо відтоді перестала дзвонити, як ніби розчинилась в інформаційному просторі.
Але це ще не все. Під час поїздки до Тибету отримала цікаву інформацію і розуміння того, що колись на нашій планеті була спільна колиска знань. Тільки на Сході вони збереглись, як у бібліотеці, а у нас (в Україні) залишились тільки «уламки» від них. Виявляється, маленьких дітей у день їхнього народження там також підкидають «до стелі». І це треба робити, бо в такий спосіб гармонізуються і приводяться в Божественний порядок всі енергетичні центри у маленької людини (чакри). Своєрідна небесна профілактика здоров’я. Поки Янгол у «відрядженні». І за вуха також корисно тягнути! Бо саме на них проектуються точки всіх наших органів і систем. Якщо ми робитимемо фізичну зарядку зранку, наші внутрішні органи продовжуватимуть спати, бо це їм не підходить. А вищезгаданий спосіб активізує всі точки і все, що всередині вас, починає активно працювати, рятуючи вас від «застоїв». Там, на Сході, це робиться усвідомлено. А у нас виглядає інакше: чули дзвін, та не знали звідки він і…про що він. Дуже важливо робити все це з Любов’ю, а не так, як колись зі мною у дитинстві. І ще одне. Молячись до свого Янгола охоронця, ми зміцнюємо з ним енергетичний зв’язок і налаштовуємось на Світлу хвилю. Бо склад «Ян» означає космічний сонячний (теплий) потік енергії. Протилежний потік «інь» (холод, земля, вода). У такий спосіб у нашого Янгола з’являється чудовий шанс нести через нас Світло всім оточуючим. А там, де Світло темряві місця нема!
