От і настав ще один міжнародний день гір, а обіцяної мною книжки нарисів «гори і люди», як не було, так і нема.
чесно кажучи, озвучена видавцями сума – близько 50 тисяч гривень – трохи відлякала і змусила відкласти ідею до кращих часів. бо чи доцільно зараз збирати та тратити кошти на те, щоб хтось міг прочитати про легендарні скарби довбуша та сучасні президентські дачі в карпатах, міфи про військову мету будівництва обсерваторії на чорногоському піп-івані та справжню історію сховища ядерної зброї у делятині, про надзвичайне життя і жахливу смерть гуцульського ворожбита-мольфара діда нечая та сліди гігантського звіра на гірських стежках бойківщини. але якщо комусь цікаво – дайте знати
Перегляньте також:
- На Тернопільщині розшукують чоловіка, якого підозрюють у важкому злочині
- Тернопільщина втратила захисника Назарія Недобійчука
ЗА ДОВБУШЕВИМИ СКАРБАМИ
Співставлення народних переказів та історичних подій дає підстави стверджувати, що скарби легендарного опришка Олекси Довбуша досі зберігаються у потаємних місцях Карпат та Прикарпаття.
ЧИТАЙТЕ ВСІ СТАТТІ БОГДАНА СКАВРОНА
Понад сотню років тому Гуцульщина переживала справжню “золоту лихоманку”. З усіх куточків Австро-Угорщини до карпатських лісів сходилися авантюристи, які шукали по горах скарбів Довбуша. Інтерес до гуцульського благородного розбійника підігрівали опубліковані у той час розвідки про опришківський рух епатажного письменника Леопольда Захер-Мазоха, дядько якого, до речі, обіймав посаду камерального урядника в Калуші.
Пошуки скарбів здебільшого були безрезультатними. Поодинокі знахідки були радше випадковим збігом обставин, ніж результатом продуманої роботи скарбошукачів. Кажуть, що однією з причин, яка не дозволяла мисливцям за Довбушевими скарбами оволодіти омріяною здобиччю, була відсутність у той час належних історичних досліджень, які могли б дати уявлення про справжнє, не казкове життя цього персонажа легенд.
Читайте також
Завдяки старанням прикарпатського історика академіка Володимира Грабовецького, в 1960-х роках Олекса Довбуш з’явився перед нашими сучасниками як цілком реальна особа, яка жила й діяла в цілком конкретний час. Працюючи з архівними документами, зокрема із так званими “чорними книгами”, де записані свідчення допитуваних на суді опришків, Володимир Грабовецький склав найточнішу хронологію та географію походів Довбуша 1738-1745 років.
Щоправда, навіть у цій ретельно підготовленій праці немає згадок про пивниці та комори із золотом, які заховані від стороннього ока в карпатських лісах. Але, оскільки народні перекази часом дивовижно переплітаються зі свідченням істориків, істину про Довбушеві скарби можна знайти десь посередині між легендами та історичними фактами.
…10 червня 1895 року газета “Діло” повідомила, що якийсь дідок із Угорщини підмовив селян гуцульського Пістиня Косівського повіту шукати Довбушеві скарби, місце яких йому, начебто, достеменно відоме. Заінтригованi гуцули взялися за лопати i, керуючись вказівками старого, викопали довгу нору глибиною кілька сажнів. Скарбів, проте, так i не знайшли. Згодом схожа історія трапилася у селі Рожнів тодішнього Снятинського повіту. Ці пошуки також закінчилися безрезультатно.
Таких шукачів опришківського золота у той час було досить багато. Вони мандрували горами і розшукували старих людей, щоб послухати їхні перекази про Довбуша та його скарби. Географія мандрів збирачів легенд не обмежувалася лише територією нинішньої Івано-Франківської області. Розповіді про скарби можна було почути i на Закарпатті, i в Сколівському та Старосамбірському районах Львівщини, а одну з легенд було записано у румунському селі Лунка ла Тіса Марамуреського повіту.
Від оповідачів можна було довідатися, що, відібравши золото у багатіїв, Олекса роздавав частину незаможнім горянам, а те, що залишалося, ховав. Причому народна уява наділяла Довбуша здатністю розрізняти «праведні» та «грішні» гроші. Коли він закопував «нечистий» скарб, то накладав на нього закляття. Коли ж золото було «чистим», то дістати його міг кожен нужденний. Зокрема, в селі Верхня Рожанка Сколівського району існує переказ, що в урочищі Згари сховані нечисті скарби, а в Кривім – чисті.
Місце сховку в легендах майже завжди пов’язане з якоюсь прикметою ландшафту – оригінальним каменем, старовинною криницею тощо. Зокрема, кажуть, що під про відомим Писаним каменем біля Верхнього Ясенова у Верховинському районі заховані Довбушеві скарби. Верховинські чоловіки якось бралися до пошуків, але до кінця справу не довели.
У кожній такій байці могла міститися якась доля істини. Не випадково ж, багато легендарних місць, де розташовані скарби, збігаються з опорними пунктами опришківських загонів, якими в різний час були околиці Печеніжина, Буковецька полонина, гора Стіг, Ясіня.
…Порівнюючи відомі тепер історичні факти, географію походів Олекси Довбуша з тими легендами, які стосуються опришківських скарбів, можна прийти до цікавих висновків. Скажімо, розповіді про заховані скарби на горі Магурі та Вільсі Сколівського району пов’язуються із походом Довбуша у жовтні 1744 року до Турки, де він вимагав від шляхтича Калиновського викуп. Знаючи звичку опришків ховати лишки скарбів у лісових нетрях, цілком ймовірно, що якась дещиця залишилася донині в тамтешніх горах.
Загадковою є доля здобичі, захопленої опришками у Богородчанському замку. Як відомо, влітку 1744 року відбувся найвдаліший похід загону Олекси Довбуша, внаслідок якого було здобуто тутешню твердиню і, головне, великі скарби. Возний з Галича, який прибув на скаргу богородчанського економа Шидловського, підрахував, що збитки, завдані шляхті цим нападом, становили тисячі злотих. У Богородчанському замку, як у банку, тримали свої скарбниці каштелян Подлянський, пан Косановський, пани Романовські. У архівних документах записано, що опришки заволоділи “самими тилерами більш-менш на 2 тисячі злотих”.
Як розпорядилися цими скарбами опришки Довбуша, залишається таємницею. Відомо лише, що наступну зимівку Довбуш провів у Чорногорі, де навіть збудував кам’яну хату. Соратник Довбуша Василь Баюрак, пізніше страчений в Станиславові, з цього приводу говорив на суді: “З Богородчанського розбою ми пішли тієї самої ночі назад попри Солотвину та Бабче в полонини”. Шлях опришків таким чином неодмінно пролягав попри село Старуню та гору Голицю. А саме там – на Хорошівському полі під Прокоп’юковим каменем, як стверджує легенда, є тайник із Довбушевим золотом. Кажуть, десь в 1960-х роках один селянин зі Старуні навіть намагався добути того скарбу. Але виявилося, що після того, як тут проклали дорогу до бурової, камінь-орієнтир привалили землею.
Можна також припустити, що з богородчанським золотом опришки пішли до гори Журавлевої Кливи неподалiк села Гута. За переказами, саме там мав зимівник Олекса Довбуш, а на початку нашого століття люди бачили в тому місці таємничу кам’яну хату.
Свого часу знаменитий фольклорист Степан Пушик записав давній переказ про Довбушів скарб від мешканця села Гаврилівки Надвірнянського району. В легенді йдеться про те, що Довбуш проходив через Гаврилівку у Великодні свята. Коли задзвонили в церкві дзвони, опришки вирішили далі не йти, спинилися, поскидали сакви. Тоді викопали яму i закопали гроші, які несли з собою. Оскільки того року Довбуша вбили, то за скарбом ніхто не повернувся.
Згідно архівних документів, у травні 1745 року опришки Довбуша справді були поблизу Надвірної. Ватага поверталася з останнього походу на північ – попри Рогатин на Шумляни (тепер – Львiвської областi). Вертаючись в гори, перед Надвірною опришки зупинилися табором. Це викликало переполох у місцевих багатіїв. До міста були стягнуті значні військові сили, опришки відступили. Видається логічним, що уникаючи переслідування, Довбуш справді проходив через Гаврилівку. Найцікавіше, що в легенді та історичній хроніці йдеться про один i той же час.
…Історичні джерела не дають підтверджень, що опришки були непомірно багатими людьми. Відібрані у багатіїв харчі, зброя та гроші були потрібні їм лише для того, щоб проіснувати під час лісової партизанки. Надлишок здобичі, безумовно, заважав маневрувати опришківським загонам. Тому обтяжливі лишки або роздавали селянам, або просто закопували в горах до кращих часів.
Скажімо, опришок Палейчук розказував на суді, що після розгрому шляхетського двору у Воскресінцях вони поділили здобич i кожен поховав свою частку в лісах. Після нападу на кутських вірмен з відібраним золотом опришки вчинили так само. Ще одне допитаний на суді карпатський розбійник розповів: “В Устеріках забрали гроші, полотно, горілку, 18 кіс, які потім закопали в землю”. А побратим Довбуша Василь Баюрак згадував, як після Великодня 1745 року десь на полонині в Чорногорі Довбуш відкопав з потаємного місця бербеницю бринзи i бочівку горілки – запас, зроблений раніше.
Скільки ще таких сховків залишили після себе опришки i скільки їх недоторканими простояло протягом століть?
Грудень 2000
